1 квітня о 17:00 в кав’ярні-галереї “Штука” відбудеться відкриття виставки живопису Тамари Волошенко “Українська земля”. Експозицію можна буде оглянути щодня з 10:00 до 18:00 до кінця квітня, вхід вільний.
У чорноті війни має бути місце думкам про добро і любов, буденні справи і звичні краєвиди. Вони тримають нас, поки усі сили зосереджені на допомозі близьким і нашим захисникам для спільної перемоги. На виставці зібрано давніші роботи Тамари Волошенко - вулички, мешканці, оберемки квітів. Фрагменти світлого часу, до якого незламно йдемо крок за кроком.
Роботи можна придбати, половину коштів художниця передасть на потреби ЗСУ.
Про авторку
Тамара Волошин народилася 30 червня 1952 року в с. Модричі Дрогобицького району Львівської області.
У 1969-70рр. навчалася в художній студії м. Лубни на Полтавщині у Заслуженого діяча мистецтв В. А. Семенюти. У 1971-76рр. - Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва.
У 1995-му вступає до Національної спілки художників України. З 1998р. - доцент кафедри дизайну Львіського державного лісотехнічного університету. У 2005-му указом Президента України присвоєно почесне звання “Заслужений художник України”.
З 1978р. постійна учасниця всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставок.
Для боротьби з сезонною нудьгою запаслися такою кількістю тістечок і тортиків, щоб ви заходили і уже не мали спокуси йти кудись іще. І традиційно у неділю о 18:00 добра музика - українські популярні мелодії, за фортепіано Олексій Карпенко.
А у середу 23-го о 18:00 запрошуємо на лекцію Івана Дудича "Тоска - життя заради мистецтва" про Сару Бернар і Соломію Крушельницьку, деталі - https://bit.ly/3JHm8JT.
У вівторок 22 лютого о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Джима Шерідана "Скрижалі долі" (Ірландія, 2016).
Олег Яськів: "Важкі часи всупереч своїм лихим намірам здатні не лише здеградувати людську гідність, але також загострювати людські почуття, додавати їм цінності, надовго прописувати кохання у скрижалях пам’яті. Проте лише відійшовши на певну історичну відстань, можна зрозуміти не лише неоднозначну роль подій, але й справжню цінність пережитих людьми почуттів.
Фільм режисера Джима Шерідана “Скрижалі долі” є не лише гідним зразком зворушливої історії любові у координатах війни та несправедливостей світу, але й рідкісним прикладом відмінного від британського, але якісного ірландського кіно.
У центрі уваги історія драматичної долі жінки, яка міцно і віддано любила, але на перепоні її почуттів встали складні історичні обставини. Фільм і справді дає несподіваний погляд на події другої світової війни з точки зору ірландської історії, в якій традиційні ролі “друг-ворог” перемішались у складному пасьянсі. У традиційний багатогранник кохання вплетені національні та релігійні стигми ірландців та британців, які навіть у часі грандіозних битв великої війни не полишали зводити свої локальні взаємні порахунки. Навряд чи хтось вигравав від цього у той час, але точно страждали люди, тому що історія і політика майже не помічає людських емоцій, що вже казати про любовні почуття жінки.
Втім, “Скрижалі долі” – це насамперед ліричний, майже інтимний фільм, а не політична гравюра. Плинний розвиток дійства, меланхолійні пейзажі, поетична камера, пронизлива психологічно влучна музика, вишукана мова і розумні діалоги – ось формотворчі колони цього прекрасного фільму. А пізня, вистигла у часі, краса легендарної Ванесси Редгрейв і квітуча привабливість молодої Руні Мари дають різні проекції на почуття жінки. Адже хоча розповідь ведеться від імені старої жінки, яка на сторінках щоденника розповідає про свою велику любов і ті перепони, які забрали її від неї, проте головними для героїні є спогади її молодості. На протилежній же стороні цієї історії кохання скульптурно прописані образи чоловіків, які під різними ракурсами проявляють свої мужні чи шляхетні або й підступні риси. Серед них найвідомішим для глядачів є, звичайно, Ерік Банна, відомий за роллю Гектора у легендарній “Трої”.
Режисером фільму став, мабуть, найвідоміший ірландський режисер Джим Шерідан, який у дев’яностих прославився фільмами “В ім’я батька” та “Моя ліва нога”. Шерідан і у цьому фільмі знову повертається до непростої історії ірландського народу, яка у багатьох аспектах надто схожа до української, тільки цього разу фокусує увагу не стільки на політичних аспектах, а на тому як відлуння історії трагічно деформує або й навіть руйнує долю людини.
Такий фільм зараз особливо потрібний нам – він може й не загоїть душевних ран, але й не підсилить тривог. Натомість, без сумніву, він змусить кожного переглянути власне життя у координатах почуттів та допоможе відновити баланс цінностей у напруженому диполі особистого та суспільного".
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
У вівторок 15 лютого о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Джеймса Кента "Наслідки" (Великобританія, 2019).
Олег Яськів: "Британська воєнна психологічна драма, в якій відголоски війни слугують лише тлом для заплутаного любовного сценарію. Дружина коменданта повоєнного Гамбурга, англійського полковника, приїжджає до міста щоб об’єднатися з чоловіком після довгої розлуки і разом загоїти рани від втрати під час бомбардування єдиної дитини. Їх поселяють у вцілілий палац, у якому збереглися не лише розкішні меблі, але й попередній власник, ким виявився вродливий вдівець, німецький архітектор зі своєю донькою. З цієї інтродукції можна здогадатися як розвиватимуться події. Саме любовний трикутник став осердям історії спочатку однойменної книги вельського письменника Рідіана Брука, а згодом і фільму англійського режисера Джеймса Кента.
Втім, фільм не є черговою тривіальною варіацією на задану мелодраматичну тему. Авторам вдалося перетворити цілком життєву ситуацію на філософську притчу про любов та вірність, помсту та милосердя. Відлуння війни слугує вдалою декорацією для напружених стосунків між трьома героями, кожен з яких перейшов через страждання, відчуження та втрату під час другої світової війни. Монохромні лінії зруйнованого міста контрастують з багатим інтер’єром палацу, який слугує нав’язливим спогадом про рай мирного життя та реальність гармонійних стосунків.
Головна героїня, яку втілює Кайра Найтлі, перебуває у найскладнішій емоційній і моральній ситуації, проектуючи наслідки материнської трагедії на стосунки з чоловіками. Хоча й чоловікам не позаздриш у цій історії. Втім, кожен з них виявляє шляхетність у поведінці. Це ще більше ускладнює моральний вибір, який постає перед кожним з них, але найбільшою мірою перед їхньою жінкою. Проте шведський актор Александр Скарсгард та австралієць Джейсон Кларк впевнено впорались з драматичним тягарем своїх ролей. Відтак, інтернаціональне акторське тріо склало злагоджений ансамбль, якому вдалося розв’язати клубок моральних викликів, що постали перед їхніми героями.
Непростий перегляд добре зрежисованого фільму очікує на такого глядача, який не боїться розв’язувати складні життєві задачі, які ставить світ, і у якому не існує однієї правди, але є інші правди, той світ, в якому не існує права на щастя лише одного, але є щастя різних людей".
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
- СБ 12/02 об 11:00- майстер-клас Тетяна Казанцева "Живопис на склі", реєстрація - https://bit.ly/3opHK41;
- НД 13/02 о 18:00 - розколяда з Лілією Вовк, попрощаємося зі святами колядками "Що то за предиво", "Темненькая нiчка", "Народився Бог на санях", "Веселая нам новина" та улюбленими народними пiснями;
- ПН 14/02 о 18:00 - романтичний концерт до Дня закоханих, за фортепіано Олексій Карпенко.
У вівторок 8 лютого о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Ешлін Волш "Візит інспектора" (Великобританія, 2015).
Олег Яськів: "Людина рідко буває чесною зі собою, а ще рідше – чесною з іншими. Вона вимушено або добровільно живе у декораціях своїх та чужих показних манер і потрібних слів, своїх і чужих вчинків, які викликають мінімальний опір оточення. На цій сцені межі між добром і злом малопомітні, а правила ходів – чітко не прописані.
Не дивно, що людина помиляється, не дивно, що кривдить іншу, не дивно що втрачає і віднаходить внутрішню рівновагу та віру в людей. Бо кожне навіть найменше зло, завдане свідомо, кожен душевний біль, завданий несвідомо, відбирає у нас по крихті віру в людей, у першість почуттів, у силу правди, у важливість довіри, у можливість справедливості. Тому нам потрібна сцена чи екран, які відіграють роль викривленого дзеркала, у якому через гру інших ми розрізними себе. Тому нам потрібна ця тиша – перед, під час і після перегляду – щоб зрозуміти інших, щоб пізнати себе і щоб повільно, тихо, по крихтах повертати свою віру у себе та інших. Бо життя – це синусоїда підйомів та падінь, перемог та поразок. І оскільки ми ніколи не самі, ми не справляємося з усім самі, то нам потрібна допомога. Тому нехай це буде мистецтво.
Англійський письменник Джон Бойнтон Прістлі – один з найглибших дослідників людської психології і водночас, будучи лівим за переконаннями, жорсткий критик буржуазного суспільства і обивательських манер. Його п’єси – відточені літературні портрети характерів у декораціях епох. Їхня гострота проникає глибоко за обладунки пристойності, якими люди захищають свої потаємні поведінкові мотиви, а мова – досконало влучна і позбавлена зайвих прикрас.
У доробку письменника є дві сильні п’єси і обидві були вдало екранізовані: “Небезпечний поворот”, знятий у 1972 році, став одним з кращих радянських фільмів, а значно новіший “Візит інспектора” – одним з кращих британських фільмів. Обидва – еталонні психологічні драми у декораціях єдності простору і дії, які не сходять як з театральних сцен, так і екранів кінотеатрів. І хоча дія обох п’єс відбувається в уже віддаленому майже на сторіччя минулому, їхні емоції та послання щодо соціальної відповідальності, гуманізму, справжності почуттів залишаються критично актуальними і сьогодні.
Якщо ж говорити про “Візит інспектора”, то, окрім іншого, цей фільм – еталонне відображення британськості у манерах, звичках, розмовах, емоціях, костюмах та декораціях. Серед іншого, можливо, тому що він створений компанією ВВС, яка завжди досконало уважна до деталей та атмосфери у своїх фільмах. Початок минулого сторіччя, за два роки до початку Великої війни, тепле вечірнє світло канделябрів, костюми-трійки, вечірні плаття, старовинні портрети на стінах, багатий стіл і велика родина за святковою вечерею, на якій оголошують заручини між молодими представниками двох заможних родин. Цю ідилію порушує візит інспектора поліції, який розслідує причину смерті молодої дівчини. Так розгортається драматичний турнір, на якому персонажі фехтують своїми переконаннями та цінностями, поступово відкриваючи свої приховані портрети.
Режисура та сценарій фільму продумані настільки, що важливою стає кожна хвилина. Мінімалістський за формою, фільм, втім не обділений доброю музикою і блискучого грою британських кіно- і телевізійних акторів. Перед нами розгортається велика драма родини, яка розпадається на маленькі драми окремих членів цієї родини, в яких з’ясовується, що у кожного в душі є завіса, за якою ховаються помилки минулого, з якими доводиться жити, жертвуючи сумлінням, довірою та перспективою.
Але це долі екранних героїв, які не обов’язково повторювати. Нам просто потрібно вірити. Якщо не в людей, то в Бога. Але краще і в перше, і в друге. Тоді ми ніколи не залишимося самі.
Приходьте. Спробуємо".
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/