У вівторок 28 березня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Кена Лоуча «Частка ангелів» (Великобританія, 2012).

Це вже стає звичкою – оця щоденна метушня серед заклопотаних собою людей, оці неважливі особисті, сімейні, службові справи, які потрібно вирішувати. Невпинно, день в день. Лише зрідка підіймаючи погляд вгору, лише деколи помічаючи людину у перехожому.

Але ж інколи так хочеться невимовної легкості буття! Так хочеться згадати, що живеш у красивому місті. Що у твоїй трохи недоладній, але гарній країні живуть красиві люди. Що кордони її розмиті і ти сниш Європою. Такою ж гарною, повної красивих міст і людей. Ці нечасті сни приходять з дитинства, вони витримані, немов добре віскі чи тихе вино.

Мистецтво пити настільки ж притаманне Європі, як і мистецтво жити. Віскі, вино, пиво розкажуть не менше, ніж симфонії чи балети. Інколи вони навіть переконливіші.

Кен Лоуч, провідний англійський режисер, дивовижно відчув незримі нитки, якими алкоголь пов’язує європейців. Причому він елегантно проказав менше, ніж промовчав. Він промовчав, що віскі – це не тільки міцний алкоголь, не спосіб життя і навіть не культурний маніфест шотландців. Адже це й так відомо тим, хто вміє бачити сни. Він промовчав, що віскі має аромат свободи, колір надії, смак любові до ближнього. Навіть якщо цей ближній – нікчемний маргінал, «гвинтик суспільства».

Новий фільм немолодого вже англійського класика Кена Лоуча – режисера соціального кіно з людським обличчям – у центрі якого нерідна йому шотландська культура віскі, здивував насамперед його шанувальників, адже у ньому зовсім немає політики, політкоректності, комерційності та витікаючої з цього нудьги. Натомість є легкий, але тонкий гумор, іронічний кримінал, безтурботність молодості, таємниці старовинних винокурень та рецептур віскі. У той же час залишилась притаманна режисеру глибока соціальність. Фільм став однією з кращих кіноподій року та несподіваним порятунком репутації Канського кінофестивалю на тлі численних провалів метрів.

Цей фільм, безумовно, зі смаком віскі. Але зрозуміють це лише ті, хто смакує алкоголь як невід’ємну частину культури. Адже відкриваючи пляшку скотчу ви не збираєтесь напиватись. Насправді ви лиш призупиняєте метушливу ходу, підіймаєте голову вгору, бачите небо у шибках привідкритих вікон і помічаєте гарне обличчя, яке дивиться на вас. Тоді стає так невимовно легко жити!

«Частка ангелів» – легкий фільм. Він володіє силою антигравітації, яка підіймає його понад іншими фільмами – переобтяженими серйозними намірами і складною режисурою. Тим, складним фільмам, – вічно повзати по землі, плутаючись у режисерських думках, розрахунках продюсерів та модних трендах кінофестивалів. А «Частці ангелів» – жити у пам’яті глядачів, давати їм надію, наповнювати серця добротою і любов’ю. Не до віскі – до ближнього…

Олег Яськів

The Angels’ Share, Ken Loach, 2012

Нагороди: Приз журі на Канському кінофестивалі, Приз глядацьких симпатій за кращий європейський фільм у Сан-Себастьяні

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

26 березня з 19:00 в кав’ярні «Штука» звучатимуть джазові стандарти у виконанні гітаристів Ярослава Кондири і Юрія Присяжного, вхід вільний.

25 березня «Штука» запрошує на фортепіанний концерт Владислава Сташенка, звучатиме нова джазова програма. Початок о 19:00, вхід вільний.

Програма:

-         Duke Ellington - I`m just a lucky so-and-so;
-         George Shearing - For all me know;
-         Eddie Heywood - Don`t be that way;
-         George Shearing – Charmaine;
-         Earl Hines - Cabin in the sky;
-         Hugh Martin - The boy next door;
-         Teddy Wilson - Blue moon;
-         Teddy Wilson - Avalon town;
-         George Shearing – Anastasia;
-         George Shearing – Again;
-         George Shearing - I got it bad and that ain`t good.

У п’ятницю 24 березня о 19:00 «Штука» запрошує на концерт «За 60 хвилин навколо світу» Мирона Остюка (акордеон) та Зеновія Сороківського (скрипка), вхід вільний.

Програма:

-         “Song from a secret garden”;
-         S. Joplin “Ragtime”;
-         J. Gade “Jalousie”;
-         F. Lehár, танго з опери «Весела вдова»;
-         E. Humperdinck “The last waltz”;
-         F. Lai “Love story”;
-         L. Armstrong “What a wonderful world”;
-         “Tango canzone”;
-         H. Wars “Tylko we Lwowie”;
-         М. Скорик «Мелодія»;
-         M. Jarre “Lara’stheme” з к/ф «Доктор Живаго»;
-         Z. de Abreu “Tico-ticonofarelo”;
-         V. Monti “Csárdás”;
-         E. deCurtis “TornaaSurriento”;
-         кілька мотивів Джо Дассена;
-         кілька мотивів Адріано Челентано.

У вівторок 21 березня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Теренса Девіса «Обитель радості» (Великобританія-США, 2000).

Коли жінка стоїть перед дзеркалом, то що вона хоче побачити у ньому? Своїх чоловіків? Свої статки? Своїх дітей? Свої вчинки? Не про красу ж ідеться, а про долю, в якій краса хоч і грає свою роль, але не завжди головну. А доля і є складним інтегралом з тих речей, які оточують і/або входять у життя жінки. Світське коло, як павутина дистанцій. Парад галантних чоловіків, немов кружляння акул. Подруги, що невчасно тануть під світлом проблем. Гроші, що правлять за мірило речей.

Немає певного часу у вічності, коли з цим не доведеться зустрічатися жінці. Прогрес не здатний настільки швидко змінювати людину як моделі телефонів.

Фільм “Обитель радості” – це прекрасна за формою і драматична за змістом історія однієї жінки. Красивої, гордої, незалежної. Такої, в яку хочеться закохатися, хоча легше просто жадати, якою хочеться володіти, але без офіційних зобов’язань. Душа якої стала предметом гри вищого світу, а тіло залишилось недоступним його легковажним гравцям.

Британський режисер Теренс Девіс має особливе відчуття літератури і здатність надавати їй виразних екранних форм. Його вибір матеріалу та наступні екранізації – це завжди додана вартість до літературної основи. А основою для цього фільму став однойменний роман відомої американської письменниці Едит Вортон, яка була удостоєна Пулітцерівської премії (одна з найпрестижніших літературних нагород у світі).

Режисер обережно, не проливаючи цінного романного вмісту, створив розкішний за виразністю і проникливий за ідеями фільм – парад образів та характерів епохи, коли рай здавався близьким. Початок ХХ століття, розкішні інтер’єри, багаті костюми, складна павутина галантностей, прямі спини і прихована відвертість. У центрі розповіді – красива жінка, яка “повинна вийти заміж”. Але на відміну від більшості жінок тоді (та й тепер), яка прагне зробити свій вибір чесно, прагне залишитись у великосвітському товаристві, не втративши морального стержня, такого необов’язкового серед заможних обивателів.

Перегляд цього фільму – затягує, немов і справді роман. Лише часу відбирає у нашого інтенсивного життя значно менше. Будить солодкі відчуття на губах, коли слідкуєш за чужими поцілунками, розворушує очі, коли бачить домашні бібліотеки і картини на стінах, змушує вболівати і розв’язувати шахову комбінацію з чоловічих характерів (саме так: коли жінка дивиться у дзеркало, то бачить своїх чоловіків; то ж коли фільм про жінку, то насправді – про чоловіків).

Віднаходити такі фільми – немов повертати пам’ять про щасливо прожиті колись дні. Вже не з дитинства, але ще не з дорослого, важкого на рутину життя.

Читайте романи, друзі, дивіться фільми. Якщо хочете, давайте разом…

Олег Яськів

The house of Mirth, Edith Wharton, 2000

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

19 березня, у неділю, о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на концерт струнного дуету Богдана Ільницького і Павла Кропа «Несподівані мелодії для скрипки і контрабасу», вхід вільний.

Оновлена програма:

-         Океан Ельзи «Не питай»;
-         Adele “Rolling in the deep”;
-         ACDC “Back in black”;
-         Rihana “We found love”;
-         Coldplay - Viva la vida;
-         Michael Jackson - Smooth criminal;
-         Michael Jackson - Billy jean;
-         Lalo Schifrin - Mission imposible;
-         Carlos Gardel - Por una cabeza;
-         Eduardo di Capua - O sole mio;
-         Pachebel canon in D;
-         Gioacchino Rossini - Carnaval de Venezia;
-         Океан Ельзи – Холодно;
-         Nirvana - Smells like teen spirit;
-         Louis Armstrong - La vie en rose.

У суботу 18 березня гості кав’ярні «Штука» матимуть нагоду послухати «Добре темперований клавір Йоганна Себастьяна Баха» у виконанні піаніста Павла Гречки. Цю збірку поліфонічних творів, написаних композитором у 1722-24рр., Людвіг ван Бетховен називав «музичною Біблією». Початок концерту о 19:00, вхід вільний.

Павло Гречка народився у Львові в 1969 році. Закінчив Львівське музичне училище та Львівський вищий музичний інститут по класу композицій М. Скорика та по класу фортепіано Н.Грамотєєвої, а також асистентуру-стажування у М. Скорика та Г. Лященка. Учасник і лауреат фестивалів «Контрасти», «Віртуози», «Київмузикфест», «Міжнародний форум музики молодих». Автор трьох «Симфоній», «Сонати для фортепіано», камерно-інструментальних та хорових творів. Виступає як піаніст-імпровізатор в різноманітних стилях від бароко до джазу.

У п’ятницю17 березня о 19:00 «Штука» запрошує на концерт «За 60 хвилин навколо світу» Мирона Остюка (акордеон) та Зеновія Сороківського (скрипка), вхід вільний.

Програма:

-         “Song from a secret garden”;
-         S. Joplin “Ragtime”;
-         J. Gade “Jalousie”;
-         F. Lehár, танго з опери «Весела вдова»;
-         E. Humperdinck “The last waltz”;
-         F. Lai “Love story”;
-         L. Armstrong “What a wonderful world”;
-         “Tango canzone”;
-         H. Wars “Tylko we Lwowie”;
-         М. Скорик «Мелодія»;
-         M. Jarre “Lara’stheme” з к/ф «Доктор Живаго»;
-         Z. de Abreu “Tico-ticonofarelo”;
-         V. Monti “Csárdás”;
-         E. deCurtis “TornaaSurriento”;
-         кілька мотивів Джо Дассена;
-         кілька мотивів Адріано Челентано.

У вівторок 14 березня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Романа Поланського «Різанина» (Франція-Німеччина-Іспанія, 2011).

Нам здається ніби ми стали вільними. Адже можемо пересуватися світом реальним і віртуальним з небаченою швидкістю. Нам здається ніби ми стали ближчими, адже знаємо більше мов і фактів. Нам здається, що Бог-любові нарешті зійшов посеред нас, адже святість сім’ї сакралізується, а дитинство стає тривалішим. У ХХІ сторіччі нам віриться, що ми не самотні і полишені, як колись, під опіку ангелів, а є частиною відкритого світу можливостей і гуманізму.

Але чомусь мало довкола по-справжньому радісних облич. Та й ті, що радісні, насправді виявляються масками.

Цей холодний світ масок робить життя некомфортним. Пливеш за течією життя і зустрічаєш дешеві усмішки, штучні манери і сліпу байдужість в очах. Це обезсилює. Наша здатність до опору не безмежна, а в когось її зовсім немає. Тому і ми, і слабші поповнюють потік несправжніх людей, у яких людське глибоко, майже безнадійно приховане штучними манерами, політкоректною ввічливістю, прагматичним розрахунком.

Трохи рятує мистецтво. Справжнє. Не сувенірне у своїй функціональності, не одурманююче видовищами, а навпаки – магнетичне своєю відкритістю і безкомпромісністю. Серед усіх мистецтв кіно має найбільші шанси швидко і ефективно пробудити в людині людське. Або навпаки –проявити пухлину штучності. На щастя, кінематограф – добрий діагност. А вже людині вирішувати, що з цим діагнозом робити.

Видатний режисер Роман Поланський – один з великих знавців людської природи. Він настільки ж талановитий, наскільки незручний у своїй чесності. Він сміливо змінює жанри, рідко повторюється. Але при цьому у його фільмах завжди присутній ген правдивості, що дозволяє створювати переконливі образи і моделювати реальність, близьку та зрозумілу кожному.

У фільмі «Різанина» він особливо гострий. Не через те, що така його назва – у фільмі не пролилася і крапля крові ! – а тому, що трохи колючий погляд режисера, притаманний йому у житті, стає гострим, немов лезо скальпеля, яке розрізає зовнішню маску і виявляє внутрішні болячки людини.

Фільм, немов пружина, розгортається стрімко. З побутового конфлікту двох хлопчиків, який намагаються залагодити їхні батьки, він переростає у драму міжособистісних і сімейних стосунків. Майже миттєво, лише зваживши імовірність екранної ситуації у власному житті, глядач сам стає персонажем фільму. Бо все, що відбувається на екрані, є відображенням і реалій кожного.

Поланський однаково іронізує над Америкою та Європою, міщанськими цінностями і технічними фетишами, які є спільними ознаками життя ХХІ сторіччя. При всій серйозності фільму, його іронія вдала і фільм викликає глибокий, осмислений сміх.

Велика заслуга у динамізмі, гостроті та легкості фільму належить Ясміні Резі, автору театральної п’єси “Бог різанини”, за якою він зроблений. Відтак, бездоганність діалогів, візуальний лаконізм лише на користь фільму. І, безумовно, прекрасна гра акторського квартету Кейт Вінслет, Джоді Фостер, Джона Райлі та Крістофа Вальца додають шарму та переконливості.

У результаті маємо захопливий, чесний, глибокий фільм про нас та наші маски. Можливо, він дозволить бодай трохи зруйнувати їхню суцільність…

Приходьте. Спробуємо…

Олег Яськів

Carnage, Roman Polanski, 2011

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

Часто саме культура стає останньою барикадою, на якій тримаються добросусідські відносини між державами. Або стає першою ластівкою для налагодження таких і навіть для примирення.

У вівторок 14 березня о 16:00 поговоримо про роль культурної дипломатії в сучасних польсько-українських відносинах з куратором фестивалю української культури в Познані «Українська Весна», почесним гостем проекту «Карпатська Літературна Резиденція» паном Ришардом Купідурою. Модератор - письменник Богдан Коломійчук.