У вівторок 18 квітня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Еріка Беснара «Смак чудес» (Франція, 2015).

Чого шукаємо ми, заблудлі серед синтетичних емоцій та розваг люди? Що прагнемо віднайти у ближньому, який щоразбільше розчиняється серед аваторок та галасу інформації? Більш цинічні ніж могли собі уявити у дитинстві, перестаємо довіряти власним передчуттям, підказкам прикмет, шепоту ангелів. Погоджуємось на компроміси з трендами часу і втрачаємо щось незмінне. Миримося з тим що мрії дитинства та юності – це всього лиш частина дитячих ігор, які минають, як і саме життя.

Чи, можливо, все ж таки хочемо відчути запах світу, смак відчуттів, тепло любові? За суєтою побачити справжній зміст речей, за імітацією правил роздивитись правду життя.

Замість відповіді (хто-зна чи вона буде щирою навіть на сповіді) давайте подивимося один фільм. Він так і називається “Смак чудес”.

Це і справді дивовижний фільм. Ніби намальований найтоншими пензлями і найяскравішими фарбами, озвучений найчистішими звуками, наповнений найкрасивішими жінками. Звичайно, це перебільшення. Але й наші мрії – також перебільшення реальності. І дитинство не було таким світлим як запам’яталося, і кохання не таким довершеним як хотілося, і книги сняться кращими, і музика мріється довершенішою…

Просто мені здається, що саме такі фільми зараз потрібні людям: не просто світлі, а просвітлені, не просто позитивні, а переповнені добротою. І обов’язково чесні.

Це у повному розумінні французьке кіно. У розумінні – як французьке вина, сир чи кальвадос. Найвищої якості, яка не потребує реклами.

Історія про красиву жінку, матір двох дітей, вдову сильного чоловіка, яка намагається врятувати і зробити прибутковим свій грушевий сад. Історія про зустріч з дивним чоловіком, що живе у світі книг, цифр та фізичних законів і може відчувати природу як ніхто. Більше нічого немає. Решта подій, персонажів – лише акорди до головної мелодії. Але як гарно звучить все разом! Наскільки по-новому дивишся на світ довкола себе очима авторів фільму. Наскільки по-іншому проявляється до тебе квітка, комаха, мед чи фруктовий пиріг. Скільки нового ти відчуваєш у собі… Таке враження, ніби святий Франциск сидить поруч тебе перед екраном і посміхається.

Це потрібно не просто бачити разом. Це вартує пережити разом, друзі мої.

Приходьте. Кіно – це продовження свята. Але це буде інше проявлення святкового настрою, от побачите…

Олег Яськів

 

Le goût des merveilles, Eric Besnard, 2015

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

У понеділок 17 квітня з 19:00 до 20:00 гості кав’ярні «Штука» матимуть нагоду послухати фортепіанні версії популярних пісень Марії Чайковської, Тіни Кароль, гуртів «Один в каное» та “Vivienne Mort”. Виконуватиме Олексій Карпенко, вхід вільний.

Програма:

-        Марія Чайковська – Душа;
-        Марія Чайковська – Розкажи;
-        Марія Чайковська- Я буду тонкой Нитью;
-        Марія Чайковська – Осінь;
-        Тіна Кароль - Намалюю тобі зорі;
-        Тіна Кароль – Ніжно;
-        Тіна Кароль - Закрили твої очі;
-        Один в каное – Небо;
-        Один в каное - Пообіцяй мені;
-        Один а каное – Дерево;
-        Один в каное – Піши;
-        Vivienne Mort – Грушечка;
-        Vivienne Mort - Сліди маленьких рук;
-        Vivienne Mort - Остання роль.

Друзі, зверніть увагу, що у святковий час в нашому робочому графіку відбудуться зміни.

Працюємо:
-       15 квітня – з 9:00 до 16:00;
-       16 квітня – вихідний;
-       17 квітня – з 10:00 до 22:00.

14 квітня о 19:00 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на фортепіанний концерт Павла Гречки «Французькі сюїти Баха», вхід вільний.

Шість «французьких» сюїт Йоганн Себастьян Бах написав у 1720-25рр. Побудовані за традиційною схемою контрастних аллеманди, куранти, сарабанди і жиги, ці твори все ж характеризуються певними нововведеннями, над якими композитор працював усе життя.

У вівторок 11 квітня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Джона МакДона «Голгофа» (Ірландія-Великобританія, 2013).

Зараз багато з нас просять внутрішнього спокою і тиші. Хочуть почути себе, ближнього, світ зрештою. Готуються померти, щоб могли жити інші. Готуються жити по-новому, бо зрозуміли, що по-старому вже не зможуть. Фільм “Голгофа” – немов знак від великого архітектора світу, що вас почули.

Взагалі, закрадається підозра, що якесь провидіння надихає наших сучасників на такі рідкісні фільми. Адже у них сучасна людина може відшукати слабке світло від майже замурованого виходу.

У фільмі ірландського режисера Джона МакДона кінематограф набуває такої ж переконливої сили як і найкраща література чи музика. У ньому рівно стільки слів та звуків, щоб глядач по-справжньому залишився наодинці зі собою і зрозумів невідворотність відвертої розмови з власною совістю.

У “Голгофі” майже немає контрастів – усі персонажі такі ж що оточують нас у повсякденні, різні у силі своєї доброти і схожі у грішній природі. Фільм проникає одразу у найбільш приховані шари людської душі, байдуже проминаючи суєтність та марнославство цивілізації успіху, якою вважає себе сучасна Європа. Так ми опиняємося у понадчассі, де важливими є лише твої вчинки, ставлення до ближнього, здатність терпіти, спроможність пробачати і готовність померти.

Чесне бажання розкрити таємниці людської душі робить “Голгофу” універсальним сповідальником. У той же час ідеально відтворена візуально-акустична атмосфера сучасної Ірландії, реалістичний сюжет, бездоганна культура фактурної відповідності персонажів не дозволяє фільму завалюватися у непереконливе моралізаторство та догматичне занудство, а робить цікавим кожен кадр. Релігійна тема головна, але не домінує, соціальне спрямування відчутне, але не дратує, сценарій правдивий і динамічний, але без жодних комерційних компромісів. Історія священника, який очікує на власне вбивство і має на це сім днів, набуває символічності універсальної притчі про любов і ненависть, помсту і прощення, доброту і байдужість.

У “Голгофі” маємо справу з концентратом мистецтва кіно, який можна розливати в інші фільми, щоб наповнювати їх бодай якимось значенням.

Марно підкреслювати наскільки важливий цей фільм для українців саме зараз. Ми всі відбудовуємо в собі нову людину – без чітких орієнтирів та зразків. Бо вже зрозуміли, що і в Європі така ж криза людської душі, нехай і прихована, нехай і виражена у не такій жорстокій формі.

Цей фільм можна смакувати по словах, по кадрах, навіть по паузах, які береш на роздуми. Такий ефект – діамантова ознака справжнього, високого  кіно. Тому й з’являються вони вкрай рідко.

“Голгофа” – обов’язково стане класикою кіно і наші діти та внуки  так само переживатимуть катарсис від його перегляду через десятиріччя.

Як і ви зараз. Разом з такими ж як ви людьми, задивленими у себе та ближнього, уважними до кожного слова та погляду. У кіноклубі, де завжди світло і тихо…

Приходьте. Саме час…

Олег Яськів

 

Calvary, John Michael McDonagh, 2013

Нагороди: приз екуменічного жюрі на Берлінському кінофестивалі

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

У неділю 9 квітня о 19:00 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на фортепіанний концерт Олексія Карпенка. У добірці – популярні українські мелодії та пісні, вхід вільний.

Звучатимуть:

• "Я піду в далекі гори";
• "Ой чий то кінь стоїть";
• "Чорнобривці";
• "Червона рута";
• "Цвіте терен";
• "Ніч яка місячна...";
• "Два кольори";
• "Пісня про рушник";
• "Ой у вишневому саду";
• "Ой у лузі червона калина";
• "Під львівським замком" та інші.

8 квітня, в суботу, о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на концерт Олексія Карпенка з програмою фортепіанних каверів відомих рокових композицій, вхід вільний.

Прозвучать:

-        SOAD - Lonely Day;
-        SOAD - Sky Is Over;
-        SOAD - Chop Suey;
-        Linkin park – Numb;
-        Linkin Park – In The End;
-        Evanescence – Bring me to life;
-        Nickelback  - Lullaby;
-        Three Days Grace – Last to Know;
-        Three Days Grace – Never Too Late;
-        Limp Bizkit – Behind Blue Eyes;
-        Red Hot Chili Peppers – Californication;
-        Staind – Outside;
-        Nirvana – Smells Like Teen Spirit;
-        Sick Puppies –  Don't Walk Away;
-        Lifehouse – Sick Cycle Carousel.

У п’ятницю 7 квітня о 19:00 «Штука» запрошує на концерт «За 60 хвилин навколо світу» Мирона Остюка (акордеон) та Зеновія Сороківського (скрипка), вхід вільний.

Програма:

-        “Song from a secret garden”;
-        S. Joplin “Ragtime”;
-        J. Gade “Jalousie”;
-        F. Lehár, танго з опери «Весела вдова»;
-        E. Humperdinck “The last waltz”;
-        F. Lai “Love story”;
-        L. Armstrong “What a wonderful world”;
-        “Tango canzone”;
-        H. Wars “Tylko we Lwowie”;
-        М. Скорик «Мелодія»;
-        M. Jarre “Lara’stheme” з к/ф «Доктор Живаго»;
-        Z. de Abreu “Tico-ticonofarelo”;
-        V. Monti “Csárdás”;
-        E. deCurtis “TornaaSurriento”;
-        кілька мотивів Джо Дассена;
-        кілька мотивів Адріано Челентано.

6 квітня, у четвер, Музей міста-курорту Трускавця і кав’ярня-галерея «Штука» запрошують на відкриття фотовиставки «Курорт Трускавець. Обличчя в часі» і розмову про те, як змінювався відпочинок у славнозвісному курорті впродовж 190 років з моменту його заснування. Розповідатиме директор Музею Галина Коваль. Початок о 19:00, для участі просимо до 5-го квітня зареєструватися за ланкою - http://bit.ly/2nxo1in.

Трохи поговоримо про історію курортного Трускавця, його гостей, головний акцент буде зроблено на мінливій моді відпочивальників. Останній пункт в розрізі десятиліть ілюструватимуть світлини з архіву Музею міста-курорту, що експонуватимуться у кав’ярні до кінця квітня.

Організатор - кав’ярня-галерея «Штука»

У вівторок 4 квітня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Майкла Ньюела «Кохання в час холери» (США, 2007).

Це як ранкова медитація чи вечірня молитва. Як пригоршня вічності у наших кишенях. Як фізичний прояв нематеріального. Його слова уникають проявлення, губляться у поглядах, усмішках, доторках. Це воно, кохання подароване людині щоб вона переступала межу реальності, будувала в собі людину духовну.

І хоча про кохання пишуть найбільше, немає відчуття що сказано все. Коли таке станеться і останнє слово буде написане, людство закінчиться і його не врятують навіть трансгалактичні переселення.

Але на щастя ми ще маємо шанс. Відчувати непомітне, мовчати про найважливіше, дарувати найдорожче. Писати, малювати, фільмувати, обводячи контури кохання, виділяючи для кожного власний фрагмент його таємниці.

Габріель Гарсія Маркес уже помер. Більше нічого не напише. Нам залишається заглядати в його слова, немов у дзеркала власної душі і писати власні історії про кохання. Або переносити на екран його історії і приміряти на себе. Так як це зробив добрий британський режисер Майкл Ньюел, наважившись екранізувати “Кохання під час холери”.

Не вірте, що добру літературу неможливо екранізувати. Все вирішує співмірність талантів та ще робота глядача, який у таких випадках також стає співавтором.

Фільм вийшов добрий. Протяжний як і проза письменника, бароково декорований деталями, маркований виразними персонажами, прикрашений жінками, тропіками та сексом. Але головне те, що у ньому залишився Маркес. Маг слова і людських пристрастей. Залишилося неповторне відчуття втрати часу, яке відчув кожен, хто читав його романи.

Переглянути цей фільм для читачів Маркеса – ніби потрапити у галерею його образів, побачити сон про вічне кохання. У цьому фільмі на кохання чекають, його відшуковують серед ерзаців, відхиляючи пелюстки тілесних пристрастей, його обрамлюють у шляхетну повагу до суперника.

Історія Флорентіно, який чекав на свою жінку ціле життя, буквально ціле, до глибокої старості, притлумлюючи біль чекання колекціонуванням коханок та кар’єрним зростанням. Історія Ферміни, яка вірно любила обох своїх чоловіків. Історія Хувеналя, який любив свою дружину, по старомодному приховуючи почуття та коханку. Три подорожі тривалістю у життя, остання – на кораблі під символічним прапором холери, який повинен відгородити закоханих від світу, дати ще трохи часу на своє кохання.

Але й крім кохання цей фільм вартий уваги. У ньому зліпок епохи, він передає час, простір, природу, яка обплітає людину, сонце, що розпікає пристрасті та висушує злість.

Весна оголює груди. Буквально і метафорично. П’янить та інтригує. Спеку літа вже можна відчути. Вічність кохання також.

Приходьте. Ви знаєте куди і за чим…

Олег Яськів

 

Love in the Time of Cholera, Mike Newell, 2007

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/