У вівторок
10 жовтня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва
запрошують на перегляд та обговорення фільму Джузеппе Торнаторе «Легенда про
піаніста» (Італія, 1998).
“Якщо у
тебе є історія та друг, якому її можна розповісти, отже не все так погано у
твоєму житті”. Ці
слова можуть стати моральною опорою для багатьох з нас. Тому що у порівнянні з
попередніми поколіннями ми маємо багато речей і багато свобод, які обмежують
людину в людині. Немає часу дивитись на небо, вглядатись в очі іншого, слухати
тишу після музики і ділитися останнім. Ми стали персонажами футуристичних
романів, які читали у дитинстві, для когось такому далекому, що й не віриш уже в
його безтурботне існування, повне свободи ненаписаних листів та
нерозбрунькованих почуттів.
Автор
цих слів, які немов маяк у бурі ночі, Алессандро Барріко – один з найчутливіших
письменників, який зрозумів сучасну людину, її потребу почути у словах всю
палітру почуттів минулих епох, їхню стилістичну невломимість та майстерність
лаконічності. Його роман, а радше коротка повість, немов зоряне небо, що не
знає кінця. З неї виріс кінематографічний діамант, можливо, з перспективи
історії і безцінний.
Цей
діамант огранив Джузеппе Торнаторе – інший великий італієць, який підтримує
високий статус італійського кіно, здобутий його старшими Майстрами. Та на
відміну від великих попередників і сучасників, його стиль – найкраще
відображення Італії і водночас цілої Європи. Зрештою, може так і має бути, адже
довгий час Італія і була Європою, а у царині культури значною мірою навіть і
створила її такою, яку ми знаємо та любимо. Тому поетика та мелодійність, стиль
та гармонія – два крила стилю режисера, які він легко підхопив у письменника
Барріко.
Серед
фільмів Торнаторе складно виділити найкращий. Вони усі добре скроєні і надовго
запам’ятовуються. Чи то образом Жінки у “Малені”, чи ностальгією за кіно у
“Кінотеатр Парадізо”, чи долею українки у сучасній Європі у “Незнайомці”, чи
реалістичною атмосферою Сицилії у “Баарії”.
Але
«Легенда про піаніста» – з тих фільмів, що не забуваються і просяться до перегляду
час-від-часу – коли на душі сумно, коли закохався чи коли вирушаєш у довгу
мандрівку. Невідомо куди і невідомо на скільки. Бо тільки подорож з розмитим у
тумані завершенням може стати справжньою, решта ж – просто туризм.
Історія геніального музиканта, що народився
на кораблі посеред океану і ніколи не сходив на землю, піднесена у понадчасся і
узагальнена до філософської притчі.
Цей
фільм немов улюблена книга – здатен розрадити і загоїти, підказати та
надихнути. Він зітканий з слів, образів та звуків, які немов живильні бактерії,
поселяються у душі і ще довго народжують моменти щастя.
Одна
з таємниць магії фільмів Торнаторе і, цього зокрема, безумовно, музика Еніо
Морріконе – мабуть, найбільшого композитора сучасного кіно. Але тут навіть його
прихильники будуть здивовані, розкривши для себе Морріконе як джазового
композитора. Бо фільм – про джаз… Але також і про кохання, про ностальгію, про
дружбу. Про делікатність поглядів і несміливість першого слова. Про туман
нового століття і наше з ним прощання.
Фільм довершений не лише у музиці, але й в
операторській роботі Лайоша Кольтаі і особливо у грі Тіма Рота, за що
справедливо зібрав букет високих нагород.
“Легенда
про піаніста” – з тих фільмів, які просто необхідно переглядати, щоб виправити
траєкторію свого життя. Відмитися від корости нашого хмарного часу і почути
історію друга. Як колись: за столиком, на березі, біля ватри.
Він про все те, що залишається невимовленим
навіть з найближчими, про що не зізнаєшся навіть собі – залишеному тут і тепер
мріяти про щось інше…
Приходьте. На вас чекають…
Олег Яськів
La leggenda del pianista sull’oceano, Giuseppe Tornatore, 1998
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/