В суботу 18 листопада у кав’ярні «Штука» звучатимуть улюблені мелодії з кіно у виконанні піаніста Олексія Карпенка. Початок о 19:00, вхід вільний.
Програма:
- Jean-Pierre Taieb “Running after my fate”;17 листопада о 19:00 у «Штуці» заплановано фортепіанний концерт Владислава Сташенка «Від регтайму до джазу», вхід вільний.
Звучатимуть:
- Scott Joplin “Reflection Rag”, “Magnetic Rag”, “Fig Leaf”, “Rag Searchlight Rag”, “Antoinette”, “Bink`s Waltz”;У середу 15 листопада кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на розмову про Музей сецесії з його творцями - викладачкою кафедри дизайну та основ архітектури «Львівської політехніки» Тетяною Казанцевою і засновником спільноти «Архітектура Львова» Сергієм Лєоновим, який працює провідним інженером у Львівському центрі Інституту космічних досліджень НАНУ ДКАУ. Початок о 19:00, вхід вільний.
Поговоримо про доцільність і передумови створення Музею, вже проведені та заплановані заходи. Також зачепимо бентежне питання пошуку приміщення для облаштування експозиції та основні ідеї щодо її наповнення. Чи підтримує цю ініціативу міська влада? Чи обов’язковою є зміна формату з віртуального у традиційний? І на які приклади у Європі можемо взоруватися під час планування нового музейного простору? Готуйте власні запитання і приходьте!
Новини Музею сецесії - https://www.facebook.com/SecessionMuseum/.У вівторок 14 листопада о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Еріка Ромера «Осіння казка» (Франція, 1998).
Немов шовкова хустка з-під пальців, ще одна осінь вислизає з нашого життя, залишаючи присмаки того, що збулось і що не збулось. Радість та сум терпкими нотами червоного вина залишаються на стінках келихів, які випиваємо з друзями, коханими або ж просто на самоті. Ми шукаємо відповіді, а знаходимо нові запитання, про які так складно говорити. Складно, бо боїмося бути непочутими, залишитися самотніми, знову не досягнути недосяжного щастя.
Творчість одного з лідерів французької “нової хвилі” режисера Еріка Ромера – особливе явище у світовому кіно. Його мистецтво – дивовижно ненав’язливе – повертає нам смак справжнього кіно. Звиклі прийоми та ефекти, які покликані загравати з глядачем, свідомо ігноруються, залишаючи людину перед людиною по обидва боки прозорого екрану.
Точність відтворення рухів у такому кінематографічному дзеркалі бездоганна, правдивість почуттів – довершена. Усі інші засоби та фокуси – як от монтаж, спецефекти, музика, костюми – стають необов’язковими приправами до основної страви – історії людини.
У фільмах Ромера увага глядача утримується не стільки дією і тим паче не спецефектами, а виключно словами: роздумами, діалогами, розмовами. Зрештою, саме слова залишаються з нами повсякчас, навіть на самоті. І режисер ставиться до слова з величезною повагою. Його діалоги продумані, захопливі, літературні та кінематографічні водночас. Така здатність зробити невидимою межу між людьми, яка притаманна фільмам Ромера, і є справжнім кіном.
Драматургія фільмів Ромера постає з невпинного бажання людини віднайти своє щастя. І саме у цьому розкривається багатогранний світ фільмів Ромера. Адже у них розповідається про найважливіші для людини почуття, цінності, моральні основи. Недаремно свої фільми режисер об’єднував у цикли («Казки пір року», «Комедії та звичаї», «Моральні історії»), фактично історії, які розкривали природу людської душі, внутрішньої свободи або ж допомагали людині у визначенні орієнтирів життя.
Ті історії можуть бути різними, але всі – близькі та зрозумілі. Їх навіть можна переплести у гарний фоліант і підписати власним іменем. Така магічна книга буде зрозумілою та близькою не лише вам, але й тим, хто став її головними персонажами.
Магія фільмів Ромера полягає у руйнуванні кінематографічних умовностей. Здатність знімати близьке, ”без розмежувань” кіно і переповідати правдиві людські історії зробила Еріка Ромера справжнім моральним авторитетом не лише у французькому, але й у світовому кіно. Тому його фільми сприймаються чи не найкращою терапією людських душ. Кращі з них здатні увійти у серце і залишитись у пам’яті дуже органічно, так ніби і були частиною нас самих. Так ніби це ми самі знімаємо кіно, так ніби це кіно саме про нас або ж ми знаємо про кого. Це дуже і дуже рідкісна ознака для кінорежисера і Ерік Ромер тут неперевершений.
Кінематографічний ритм нашого Кіноклубу маркується фільмами з найкращого циклу Еріка Ромера “Казки пір року”.
“Осіння казка” – останній фільм з цього циклу. Він, як і попередні, про жінок та їхніх чоловіків, про покоління батьків та їхніх дітей. Різних за віком, але поєднаних пошуками кохання та втечею від самотності. Історії героїв, яким за 20 і тих кому за 40, складно переплітаються, балансуючи між дружбою та любов’ю. Жінки, у яких ще попереду і кохання, і сімейне життя, спілкуються з тими, які вже пережили розлуку та втрати, але чекають і шукають нове кохання. Головною героїнею є 45-річна вдова, яка готова до нових стосунків і яку подруга знайомить одразу з двома чоловіками, що, безумовно, додає фарб та емоцій, проте ще більш ускладнює життя.
А ще фільм налитий вином, осіннім сонцем півдня Франції та запахом пожовтілого виноградного листя. Він легкий та інтелектуальний, драматичний та комедійний водночас.
Ерік Ромер своїм фільмом дає людині надію. Персональну і водночас всезагальну. Надію на те, що ще можна полюбити, що ще можна все повернути, що слова мають вагу, а жести – значення. Що життя – це не пафос подій, а правда повсякденності. Що любов – це коли людина стає перед людиною без жодного дзеркала. Навіть кінематографічного…
Приходьте. Зустрінемося…
Олег Яськів
Conte d’automne, Eric Rohmer, 1998
Нагороди: Венеційський фестиваль за кращий сценарій
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
13 листопада, у понеділок, з 19:00 до 20:00 у кав’ярні «Штука» звучатимуть танцювальні мелодії та естрадна класика міжвоєнного часу. За фортепіано Олена Барта, вхід вільний.
У програмі - фокстроти, танго, музика з кінофільмів, вибране з репертуару Луї Армстронга, Едіт Піаф і Френка Сінатри, а також - поетичні рядки.
12 листопада в кав’ярні «Штука» заплановано концерт Олексія Карпенка (фортепіано) та Олександра Ковальчука (голос і гітара). В репертуарі дуету – версії популярних мелодій в авторському аранжуванні. Початок о 18:00, вхід вільний.
Програма:
- Бумбокс "Дитина";У суботу 11 листопада о 19:00 гості кав’ярні «Штука» матимуть нагоду послухати концерт струнного дуету Богдана Ільницького (скрипка) і Павла Кропа (контрабас), вхід вільний.
Програма:
- Океан Ельзи «Не питай»;В п’ятницю 10 листопада у кав’ярні «Штука» заплановано фортепіанний концерт Павла Гречки “Англійські сюїти Баха, частина друга”. Початок о 19:00, вхід вільний.
Прозвучать сюїти №4 і №6.
У вівторок 7 листопада о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Ізабель Койшет «Елегія» (США, 2008).
Осінній час по-особливому відмірює наші дні. Щось раптом стає неважливим, на щось навпаки – починаєш дивитись по-іншому. Діалоги стають монологічними, думки гравітаційними. Шукаєш фізичного тепла поміж відчужених тіл. Очікуєш на початки історій з призабутих власних сновидінь чи прочитаних чужих романів. Хочеш бути персонажем фільму, у якому буденні клопоти винесені за кадр і ти граєш так як би хотів жити насправді…
Фільм «Елегія» – розгорнута в екранному часі метафора про вибір між фізичною та духовною красою, між правдою та імітацією.
Це дорослий фільм. Чесний, гіпнотичний. Такий, що охоплює клубком запитань різні періоди життя: від молодості до старості. Що вимагає трохи досвіду, трохи розчарувань.
З першого погляду фільм виглядає лінійним і розповідає просто про любов. Як тисячі інших, що неоново кличуть у світ імітацій. Але це лише захисна поверхнева оболонка фільму. Під нею – вже складніша історія про кохання старшого чоловіка до молодої жінки. Професора до студентки. Дещо цинічного і втомленого життям інтелектуала до спраглої емоцій молодої дівчини.
Ми, дорослі та майже дорослі, знаємо що таке трапляється, навіть з нашими знайомими. Але також знаємо що таке значно частіше не трапляється, – хоча могло б – через страх і слабкість, Звички та канони, через несказаність слова і розминання доль. І що ці слабкі (або ж стійкі по-своєму) люди інколи страждають потім через не зроблений крок.
Взагалі, схоже, що ми часто не робимо чогось важливого, ніж робимо. Фільм услід за романом кличе робити вибір. Яким він буде – не можемо знати і в цьому одна з таємниць життя.
Але при зовнішній простоті – фільм насправді несподівано припасований майже для кожного. Він проговорює за нас складні теми, які ми часто соромимось обговорювати навіть з друзями. Тонкими мазками підіймає найважливіші етичні та моральні питання, що стосуються інституту шлюбу, стосунків батьків та дітей, рівності, чесності, прощення, вірності, довіри, милосердя, хвороби і смерті врешті решт. Тобто, це розмова з нами, відвертий діалог про таємниці почуттів та емоцій, осіння елегія про нас. Дивовижно як вдається за відносно недовгий екранний час так глибоко заторкнути настільки багато важливих питань.
Оце вміння говорити про важливі речі правильними словами – одна з ознак високого мистецтва. Фільм знятий за романом відомого сучасного американського письменника Філіпа Рота і літературна сила твору додає енергії фільму. Але сталося це значною мірою завдяки таланту каталонської режисерки Ізабель Койшет, яка добре відчула першооснову і додала притаманного своїй кіноманері елегійного настрою. А також чудовій операторській роботі Жана-Клода Ларі та незабутньому музичному смаку, коли майже кожна нота твору (а часто це з далекої від нас доби бароко) резонує з діями та настроями героїв. Дует прекрасних акторів Бена Кінгслі та Пенелопи Круз – немов партія для фортепіано для двох рук – підхоплюють події фільму та розвивають у різних інтонаціях. Мелодія для двох поступово стає фугою для усіх, величним гімном людським почуттям.
Фільм можна записувати на щоденні цитати і відривати від себе як дні прожитого календаря. Вони – ці прийняті як свої, а отже, фактично власні думки – осідатимуть осінніми вулицями і замітатимуть наші сліди в історії. Адже після нас у кращому разі залишаться короткі історії та ще мелодії, під які їх переповідатимуть вже незнані нам люди через якусь мить безконечного часу, який нам залишається прожити.
Любіть один одного, думайте про ближнього, слухайте відлинаючі мелодії передзвонів, адже вони як говорив колись один бароковий поет “завжди дзвонять за нами”…
І приходьте за осіннім настроєм у Кіноклуб. Це ж так прекрасно – ловити невловиме…
Олег Яськів
Elegy, Isabel Coixet, 2008
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/