У неділю 14 січня о 18:00 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на фортепіанний концерт Миколи Лахмана “Let it snow”, вхід вільний.
Програма:
- Frank Sinatra - Jingle Bells;В суботу 13 січня у кав’ярні «Штука» заплановано фортепіанний концерт Олексія Карпенка «Між святковими вогнями». Початок о 19:00, вхід вільний.
Програма:
- Dean Martin “Everybody loves somebody”;12 січня, у п’ятницю, кав’ярня-галерея «Штука» запрошує послухати колядки і естрадні мелодії міжвоєнного Львова у виконанні акордеоніста Мирона Остюка та скрипаля Мирослава Сори. Початок о 19:00, вхід вільний.
У програмі – традиційні українські різдвяні мелодії та авторські композиції Богдана Весоловського.
У вівторок 9 січня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Інгмара Бергмана «Причастя» (Швеція, 1963).
Кращі фільми великого Інгмара Бергмана понадчасові – як готичні собори, ренесансні фрески, візантійські ікони чи натюрморти Ван-Гога. Режисер дивовижно вміє замінювати дію тіла на дію думки. Те, що так важко дається людині у реальному житті, досконало реалізується у фільмах Бергмана. Тому тривалість його фільмів релятивістська – часто навіть короткий хронометраж розростається у застиглість часу з неймовірною активністю розуму.
“Причастя” Інгмара Бергмана – фактурний, живий і потрібний кожному фільм. Він залишає на руках стійкий запах, але такий рідний як у новонародженої дитини, яку притуляєш до чола у молитві за її щасливу долю. А ще – у наш інтенсивний і дещо самовпевнений час – це погляд надії, звернений до невидимого Бога.
Кіно Бергмана – це також велика література. Його фільми хочеться дивитись уповільнено, так як читаєш хорошу книгу. Символізм та метафоричність кадрів у його фільмах – ненав’язлива, а проявляється з природи нашого буття, з повсякденності, яку не помічаємо. Око геніального оператора Свена Ньюквіста наділене таким же сильним даром бачити сенс існування, як і сценарії самого Бергмана.
Бергман майже ніколи не був тривіальним у виборі проблематики своїх фільмів і тим більше ніколи не був кон’юнктурним у заграваннях з масовим глядачем. Його глядач – це сучасна людина, яка живе у час кризи моралі, цінностей, релігії. Його глядач – також і сам Бергман. Тому кожен фільм режисера автобіографічний та універсальний водночас, а його кінематограф продовжує притягувати глядачів, як інтелектуалів, так і простих людей.
Сам Інгмар Бергман був одним з кращих мислителів двадцятого сторіччя, який говорив до людей не через слово – як філософи і письменники, не звуками – як композитори і не фарбами – як художники, а кінематографічною мовою, яка поєднала всі інші способи діалогу. Недаремно складно знайти сучасного серйозного режисера, який би не перейшов у своєму становленні через вплив Бергмана як митця та особистості.
Сумнів, страх, страждання, любов, смерть наповнюють простір “Причастя” – одного з кращих фільмів великого класика. Але лейтмотивом звучить ідея, що людина без віри втрачає свою природу, і, відповідно, сенс.
У «Причасті» тема віри розкрита найбільш чесно, але делікатно. Жодних компромісів, жодних спрощень. В основі кризи цивілізації завжди лежить криза віри. Усе решта – війни, деградація моралі, ослаблення культури, технологічний занепад – лише похідний наслідок результату стосунків людини зі своїм внутрішнім духовним світом, який побудований на вірі. Вірі у Бога, у людину, у кохання, дружбу, людяність. Навіть у найбільш просвітлених і духовних фільмах Бергмана головна увага звернута завжди до стосунків між чоловіком та жінкою.
Віра і любов у розумінні Бергмана – взаємопов’язані здатності. У цьому поєднанні не все так просто, як здається при поверховому розгляді, нав’язаному обивательським світоглядом чи клерикальними канонами. Тому Бергман як мудра людина уникає моралізаторства і тиску на людину. Він усвідомлює, що у своїх фільмах він такий же безсилий як і Христос перед жорстокістю світу. Саме тому обидва переконливі. Адже перемогу можуть дати тільки правда і любов.
“Причастя” – бездоганний в естетичному вирішенні та змістовному наповненні фільм. Еталон справжнього кіно. Мабуть, кращий фільм про віру людини. Добрий шанс зміцнити її для того хто вірить і повернути для того хто сумнівається.
А для нас, у Кіноклубі, це найкращий спосіб синхронізувати свою душу з Різдвом, а ще краще – зі щоденним життям після свята…
Олег Яськів
Nattvardsgästerna, Ingmar Bergman, 1963
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
У понеділок 8 січня о 19:00 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на фортепіанний концерт Миколи Лахмана “Let it snow”, вхід вільний.
Програма:
- Frank Sinatra - Jingle Bells;5 січня у кав’ярні «Штука» заплановано фортепіанний концерт Павла Гречки “Чеська музика XVIII-XIX століть”. Початок о 19:00, вхід вільний.
Звучатимуть композиції Їржі Бенди, Яна Воржішека, Антоніна Дворжака та інших.
У вівторок 2 січня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Еріка Ромера «Моя ніч у Мод» (Франція, 1969).
Дні у передчутті Свята і справжньої зими огортають нас особливою атмосферою емоцій та мрій. Її можна навіть помітити довкола перехожих, якщо бути трохи уважнішими, ніж зазвичай. Такі дні пронизані передчуттями, які здатні подарувати невимовну радість. Ті передчуття навіть не в усмішках, а в очах. Щоб їх прочитати потрібно просто дивитися в очі. А чого кращого можна бажати, ніж щоби близькі люди дивилися тобі в очі і не ховали власних…
Творчість великого французького режисера Еріка Ромера, одного з лідерів французької «нової хвилі», повертає нам відчуття справжнього кіно. У його фільмах немає спецефектів та формальних експериментів. Вони позбавлені мелодраматизму. Є лише людина зі своїм внутрішнім світом та зовнішній світ, який намагається той внутрішній світ розхитати.
Драматургія фільмів Ромера постає з невпинного бажання людини знайти своє щастя. І саме у цьому розкривається багатогранний світ фільмів Ромера. Адже у них розповідається про найважливіші для людини почуття, цінності, моральні основи. Недаремно свої фільми режисер об’єднував у цикли («Казки пір року», «Комедії та звичаї», «Моральні історії»), які розкривали природу людської душі, внутрішньої свободи або ж допомагали людині у визначенні орієнтирів життя.
Фільми Ромера позбавлені політичних, військових, економічних чи соціальних контекстів. У центрі їх уваги – завжди людина. Причому ця людина – не міфічний супергерой або ж декласований маргінал, а реальний персонаж нашого життя, якого легко знайти серед наших знайомих та рідних. Якого навіть легко розгледіти у нас самих. Ця людина хоче любити і щоб її любили, хоче збудувати власний світ радостей та улюблених справ і щоб цей світ залишався непорушним. Така людина стоїть на власних моральних підвалинах, які покликані дати їй рівновагу зі світом та Богом. Адже все найцікавіше у нашому житті відбувається саме у цих координатах. Усі справжні драми та революції вирують у серці та голові людини. І дуже важливо допомогти людині не загубити себе у цьому невеликому, але такому безмежному світі.
Ерік Ромер саме у цьому бачив власне покликання. Тому його фільми сприймаються чи не найкращою терапією людських душ. Кращі з них здатні увійти у серце і залишитись у пам’яті так органічно, ніби і були частиною нас самих. Так ніби це ми самі знімаємо таке кіно, так ніби це кіно саме про нас або ж ми знаємо про кого. Це дуже рідкісна ознака для кінорежисера і Ромер тут неперевершений.
У його фільмах увага глядача утримується не стільки дією і тим паче не спецефектами, а виключно словами, роздумами, діалогами, розмовами. Зрештою, слова залишаються з нами повсякчас, навіть на самоті. Ерік Ромер ставиться до слова з величезною повагою. Його діалоги продумані, захопливі, літературні та кінематографічні водночас.
Фільм «Моя ніч у Мод» входить у цикл фільмів «Шість моральних історій» і є, мабуть, кращим фільмом не лише цього циклу, але й усієї творчості майстра. Філософський та моральний фундамент фільму побудований на знаменитому парі Паскаля про віру в Бога. Але елегантна камерна історія стосунків чоловіка та його жінок розростається до епічних масштабів завдяки різноманіттю тем, які підіймаються його героями. Серед них і пошуки сенсу життя, свободи, свого місця у житті, ставлення до кохання, релігії, науки, сім’ї, побудова моральних підвалин для внутрішньої рівноваги. При цьому фільм просякнутий витонченим еротизмом і драматургією, тихими пейзажами, які забезпечують ідеальну атмосферу для сприйняття фільму.
«Моя ніч у Мод» – еталонний приклад фільму, потрібного кожному, де б і коли він не жив. Ви це зрозумієте, ви це обов’язково відчуєте…
Олег Яськів
Ma nuit chez Maud, Eric Rohmer, 1969
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
1 січня гості кав’ярні «Штука» розпочнуть рік з доброю музикою - хлопці зі струнного тріо “Lviv Street (d) Band” виконуватимуть запальні версії популярних мелодій на скрипках і контрабасі. Початок о 19:00, вхід вільний.
Програма:
- Океан Ельзи «Не питай»;