У вівторок
9 січня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують
на перегляд та обговорення фільму Інгмара Бергмана «Причастя» (Швеція, 1963).
Кращі фільми великого Інгмара Бергмана
понадчасові – як готичні собори, ренесансні фрески, візантійські ікони чи
натюрморти Ван-Гога. Режисер дивовижно вміє замінювати дію тіла на дію думки.
Те, що так важко дається людині у реальному житті, досконало реалізується у
фільмах Бергмана. Тому тривалість його фільмів релятивістська – часто навіть
короткий хронометраж розростається у застиглість часу з неймовірною активністю
розуму.
“Причастя” Інгмара Бергмана – фактурний,
живий і потрібний кожному фільм. Він залишає на руках стійкий запах, але такий
рідний як у новонародженої дитини, яку притуляєш до чола у молитві за її
щасливу долю. А ще – у наш інтенсивний і дещо самовпевнений час – це погляд
надії, звернений до невидимого Бога.
Кіно
Бергмана – це також велика література. Його фільми хочеться дивитись
уповільнено, так як читаєш хорошу книгу. Символізм та метафоричність кадрів у
його фільмах – ненав’язлива, а проявляється з природи нашого буття, з повсякденності,
яку не помічаємо. Око геніального оператора Свена Ньюквіста наділене таким же
сильним даром бачити сенс існування, як і сценарії самого Бергмана.
Бергман
майже ніколи не був тривіальним у виборі проблематики своїх фільмів і тим
більше ніколи не був кон’юнктурним у заграваннях з масовим глядачем. Його глядач
– це сучасна людина, яка живе у час кризи моралі, цінностей, релігії. Його
глядач – також і сам Бергман. Тому кожен фільм режисера автобіографічний та
універсальний водночас, а його кінематограф продовжує притягувати глядачів, як
інтелектуалів, так і простих людей.
Сам
Інгмар Бергман був одним з кращих мислителів двадцятого сторіччя, який говорив
до людей не через слово – як філософи і письменники, не звуками – як
композитори і не фарбами – як художники, а кінематографічною мовою, яка
поєднала всі інші способи діалогу. Недаремно складно знайти сучасного
серйозного режисера, який би не перейшов у своєму становленні через вплив
Бергмана як митця та особистості.
Сумнів, страх, страждання, любов, смерть
наповнюють простір “Причастя” – одного з кращих
фільмів великого класика. Але лейтмотивом звучить ідея, що людина без віри
втрачає свою природу, і, відповідно, сенс.
У «Причасті» тема віри розкрита найбільш
чесно, але делікатно. Жодних компромісів, жодних спрощень. В основі кризи
цивілізації завжди лежить криза віри. Усе решта – війни, деградація моралі,
ослаблення культури, технологічний
занепад – лише похідний наслідок результату стосунків людини зі своїм
внутрішнім духовним світом, який побудований на вірі. Вірі у Бога, у людину, у
кохання, дружбу, людяність. Навіть у найбільш просвітлених і духовних фільмах
Бергмана головна увага звернута завжди до стосунків між чоловіком та жінкою.
Віра і любов у розумінні Бергмана –
взаємопов’язані здатності. У цьому поєднанні не все так просто, як здається при
поверховому розгляді, нав’язаному обивательським
світоглядом чи клерикальними канонами. Тому Бергман як мудра людина уникає
моралізаторства і тиску на людину. Він усвідомлює, що у своїх фільмах він такий
же безсилий як і Христос перед жорстокістю світу. Саме тому обидва переконливі.
Адже перемогу можуть дати тільки правда і любов.
“Причастя” – бездоганний в естетичному
вирішенні та змістовному наповненні фільм. Еталон справжнього кіно. Мабуть,
кращий фільм про віру людини. Добрий шанс зміцнити її для того хто вірить і
повернути для того хто сумнівається.
А для нас, у Кіноклубі, це найкращий спосіб
синхронізувати свою душу з Різдвом, а ще краще – зі щоденним життям після
свята…
Олег Яськів
Nattvardsgästerna, Ingmar Bergman, 1963
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
