8 червня, у п’ятницю, о 19:00 гості кав’ярні «Штука» матимуть нагоду послухати американські популярні мелодії у виконанні піаніста Олексія Карпенка, вхід вільний.
Програма:
- Rihanna “Please don’t stop the music”;У четвер 7 червня кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на лекцію «Народне вбрання у замальовках Олени Кульчицької». Розповісти про це має намір Любов Кость, завідувач Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької, відділу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Початок о 19:00, для участі просимо зареєструватися - https://bit.ly/2splI5N.
Олена Кульчицька – одна із видатних українських художників першої половини ХХ століття. У її творчості маємо чудові зразки стилю модерн із національним колоритом, сміливі, а головне – вдалі експерименти у різних техніках: перегородчаста емаль, гравюра, дизайн меблів, проектування інтер’єру та одягу.
У творчому спадку художниці близько шести тисяч творів, з-поміж яких темою для розмови у найближчий четвер стане серія замальовок народного одягу, яку художниця створила під час подорожей Західною Україною впродовж 1910-1950 рр. У фондах Національного музею зберігається 426 акварелей і зарисовок українського вбрання, проте за останні півстоліття увага до творчого доробку майстрині в царині етнографії була недостатньою, хоча збірка містить рідкісні зразки.
Також у рамках заходу відбудеться презентація видавничого проекту «Олена Кульчицька. Народний одяг західних областей України» із збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Гості матимуть нагоду придбати альбом-каталог «Олена Кульчицька (1877-1967). Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво», що вийшов друком у львівському видавництві «Апріорі» 2013 року, за нижчою ціною, ніж у книгарнях. Кошти від продажу цього альбому будуть спрямовані на нового видання, презентованого під час зустрічі.
Організатор - кав’ярня-галерея «Штука»
У вівторок 5 червня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Даніеля Отея «Донька» (Франція, 2011).
Літо завжди приходить вперше… Тому що знову, як вперше, хочеться скинути втому у холодну воду лісових струмків, віддати думки польовому вітру, повернути обличчя до вічного сонця. І слухати бурмотіння снів, залишених десь у дитинстві. Хочеться забути кривди, бо де їхнє місце у цьому спокої фарб. Хочеться зустрічати добрих людей, бо хіба можна бути іншим у полудневому затінку дерев. Хочеться впустити такий настрій через проекцію справжнього мистецтва, яке, загорнуте у форму книги або фільму, стане весільною брамою нашого входження у літо.
Фільм «Донька» прийшов до нас немов з іншого або ж призабутого світу. Він таки дійсно інший – світлий, немов сни; добрий, немов спогади. У такий світ хочеться повертатись – щоб слухати прекрасну музику, слухати досконалі діалоги або ж просто насолоджуватись яскравими фарбами літнього Провансу.
Схоже, що великий французький актор Даніель Отей, насправді сентиментальний і романтичний чоловік, а все розмаїття його акторських ролей – лише як французький модельний одяг, який приховує душу наївного добряка. Адже для свого режисерського дебюту він обрав саме екранізацію дуже пастельного сценарію кінорежисера та драматурга Марселя Паньоля.
Це для нас, сторонніх до французької культури, у кращому випадку вихованих на рафінованій французькій класиці Дюма, Верна, Гюго, Пруста або ж Камю, а в гіршому – на солодкавих мелодрамах про Анжеліку, незвичним здається літературний вибір Отея. Але після цього фільму розумієш чому драматурга і кінорежисера Марселя Паньоля так люблять у Франції. Це велике відкриття для нас, що окрім експортних класиків для себе французи приберігають найулюбленіших. Зовсім як з гламурним, але конвеєрним коньяком на експорт і автентичним, все ще «ручним» арманьяком для себе. Навіть для мене виявилося несподіванкою, що величезною любов’ю найбільш літературної нації у світі користуються п’єси Марселя Паньоля та його ж фільми.
Слава Паньоля як кінорежисера припала на 30-50-і роки минуло століття, коли він поставив декілька успішних фільмів, очолював журі Канського кінофестивалю, а пізніше написав кілька автобіографічних романів. Його творчість стала одним з проявів «французької душі» у кіно – з її душевністю, моральністю, любов’ю до простих стосунків. Певною мірою, Марсель Паньоль задав орієнтири для творення образу того “особливого французького кіно”, яке багато з нас люблять сьогодні.
Через майже півстоліття французи перезняли або ж екранізували більшість сценаріїв та спогадів митця. Фільм Даніеля Отея «Донька землекопа» – мабуть, найкращий серед грона цих хороших фільмів. Він сприймається не стільки як римейк, скільки як посвячення Майстру, яким вважають Марселя Паньоля французькі кінозірки.
Фільм переносить нас в ідилічну передвоєнну Францію. Це історія першої любові молодої дівчини, доньки копача криниць, доброго, багатодітного вдівця, до блискучого льотчика з родини заможних промисловців. Наслідки такої пристрасті нагадують класичні літературні сюжети, в чомусь навіть і українських письменників.
Проте буколічна ідилія пейзажів Провансу, знятих, до речі, на плівку Fuji – через що картинка вражає забутою у теперішню добу комп’ютерних технологій м’якістю – лише відтінює драматичний розвиток сюжету. Поступово контурно проявляються характери героїв, наростають пристрасті, вириваються з-під контролю благопристойності манери і соціальні стереотипи. Добре і лихе в людині і між людьми починають свою одвічну боротьбу. І фільм стає справжньою драмою. Драмою конфліктів між батьками і дітьми, багатими і бідними, вірністю і забуттям, смиренністю і надією.
І навіть попри нелегковажний, хоч і цікавий сюжет, фільм залишає неймовірне відчуття літнього затишку. Навіть те, що може здатися дещо наївним у фільмі, сприймається як навмисний прийом режисерського стилю для того щоб повернути спокій у наші розхвильовані серця. Така собі дієва терапія барвами, звуками, ідеями.
Тож спробуйте. Приходьте на справжнє, з тривалим терпкувато-освіжаючим післясмаком, немов білі вина Провансу, французьке кіно…
Олег Яськів
La fille du puisatier, Daniel Auteuil, 2011
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
В неділю 3 червня кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на концерт Мирона Остюка (акордеон) та Зеновія Сороківського (скрипка) «І ще раз ва-банк!..». Початок о 19:00, вхід вільний.
У програмі:
- Frank Sinatra “Strangers in the night”;У суботу 2 червня о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на фортепіанний концерт Богдана Ільницького, вхід вільний.
Програма:
- Michael Jackson “Billie Jean”;З 1 по 25 червня кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на виставку живопису Петра Сипняка «12 ознак малої Батьківщини». Експозицію можна буде оглянути щодня з 10:00 до 22:00, вхід вільний.
Дитинство для багатьох із нас – пора безтурботності та спокою. У дорослому житті краєвиди того часу, звуки, запахи резонують теплими спогадами і затишком. Хоч «12 ознак малої Батьківщини» Петра Сипняка розповідають нам особисту історію художника, правдоподібно, що впізнаємо у ній щось своє – залиту сонцем галявину з копицею, маленький оркестр, криницю чи стару яблуню з вузлуватим стовбуром. Приходьте!
Про автора
Петро Сипняк народився 29 січня 1959 року у селі Лани неподалік міста Галич на Івано-Франківщині. У 1985 році закінчив навчання у Львівському Інституті прикладного та декоративного мистецтва. Член Національної Спілки художників України. Член Спілки художників «Клуб українських мистців». У 2014 році отримав почесне звання Народного художника України.
Персональні виставки:
1990 – Картинна галерея (Львів);У вівторок 29 травня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Бенуа Жако «Вілла Амалія» (Франція, 2009).
Як часто доводиться зупинятись, щоб оглянутися довкола і звірити життєвий шлях? Хіба не хочеться пришвидшити його темп щоб не давати незручних відповідей? Хіба не замальовуємо щоденною метушнею і надуманими клопотами нестачу гармонії між мріями та реальністю?
Напевно, що бодай один раз, бодай на коротко таке трапляється з кожним. Хто-знає напевне коли зорі над головою, чи море перед очима, або ж – чому б і ні? – погляд друга або мовчання священника допоможуть наважитися сказати правду. Щоб вивільнивши крила мрій, розпочати новий етап.
Але найчастіше ми утікаємо в літературу чи кіно. Там усі відповіді. Там замість нас грають оцю найважливішу розмову. Там хтось прийме рішення, яке так схвилює та захопить нас.
Це і зробили за нас прекрасний французький письменник Паскаль Кіньяр та режисер Бенуа Жако.
Кіньяр, навіть серед розкоші сучасної (і не тільки) французької літератури, виділяється особливим ставленням до слова, до розуму і до світу загалом. Живий інтелектуал, витончений естет, своєю вивіреною як класична соната чи антична скульптура прозою він зшиває епохи в неперервну історію переживань та відчуттів. Інколи не просто ламає стереотипи, але й провокує революційний перегляд усталених історичних чи релігійних ідей. Але у центрі його мовленевих та мисленневих експериментів завжди внутрішні переживання людини.
У романі “Вілла Амалія” він розповідає історію сучасної піаністки, яка перетнувши межу немолодого віку, зазнає колосальної моральної та екзистенційної кризи і вирішує рішуче змінити життя. Наскільки вдасться повністю зануреній у сучасне божевільно-ділове життя європейці відірватися від ваги безсенсовного минулого щоб зробити перші вільні кроки?
Цим запитанням перейнявся інший естет та інтелектуал кінорежисер Бенуа Жако, який попри доволі успішну кар’єру у художньому кіно, поставив також декілька оперних кіновистав. Тому саме він екранізував роман Кіньяра і запросив на головну роль Ізабель Юппер. Можливо через те, що цій акторці, мабуть, найкраще серед грона талановитих європейських акторок, вдається відобразити стан сучасної жінки у кризові періоди. Адже неодноразово глибоко психологічні фільми за її участі захоплювали фестивальні та інтелектуальну публіку.
Музика до фільму написана ще одним талановитим майстром Брюно Куле, який став відомим завдяки неперевершеним саунд-трекам до “Хористів” та “Мікрокосмос”.
Тобто, з точки зору постановки, фільм досконало викінчений, немов старовинна скрипка. А от щоб оцінити його емоційну силу, потрібна вже співучасть глядача. І чи це буде співпереживання, яке межує з катарсисом, чи переконливий привід подумати про головне або просто насолода класичною структурою фільму – залежить тепер від кожного з нас.
Потрібно лише повірити, прийти і подивитися у безодню власних невисловлених думок…
Олег Яськів
Villa Amalia, Benoît Jacquot, 2009
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
- ПТ 25 травня о 19:00 - «Українська жіноча лірика», за фортепіано Олексій Карпенко. У програмі мелодії гуртів «Один в каное», «Vivienne Mort», Марії Чайковської і Тіни Кароль;
- СБ 26 травня о 19:00 – фортепіанний концерт Павла Гречки «Вальси Шопена». Серед фортепіанних мініатюр Фридерика Шопена чи не найбільш популярні його вальси – поетичні та ніжні, жваві та легкі. Створені для салонних музикувань, вони здебільшого мають швидший темп, ніж класичні бальні еквіваленти;
-
НД 27 травня о 19:00 – концерт
Павла Кропа (контрабас) і Богдана Ільницького (скрипка). У програмі мелодії “Linkin
park”,
Adele, “Nirvana”,
“Coldplay”, Майкла Джексона, «Океану Ельзи» та інших;
- ПН 28 травня о 19:00 - вечір класики, за фортепіано Олексій Карпенко. Програма - https://bit.ly/2khPQLV.
Вхід на усі концерти вільний, резервація столиків - 097 586 81 95.
У понеділок 28 травня о 19:00 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на вечір класичної музики. За фортепіано Олексій Карпенко, вхід вільний.
Програма:
- Л. Бетховен - Перша частина 14 сонати (місячна);