У вівторок 19 червня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Г’ю Велчмана і Дороти Кобелі «З любов’ю, Вінсент» (Великобританія-Польща, 2017).

Людина здатна на більше, ніж може собі уявити. Коли усвідомлює власне покликання, то навіть незбагненний світ розкриває перед нею свої таємниці. Тоді вона зливається зі світом, стає його невід’ємною, незамінною складовою і вже своєю творчістю – як рукою Бога – пробує  відобразити та змінити світ.

Такі особливі люди власним життям проектують світ як творіння для інших, тих, хто ще не зміг відчути всю його велич. Вони майже завжди страждають від самотності та обов’язку бути оком, рукою, вухом чи тілом Творця.

Вінсент Ван Гог – з таких, відзначених особливим доторком Творця, людей. Великий художник, який через любов до знедолених, відчув у собі поклик служити своїм даром. Його життя, непросте за переліком фактів, надзвичайно насичене внутрішньо. Навіть якщо полишити його творчість, то сама біографія може стати класичним зразком горіння та згорання людини у нашому такому недосконалому житті.

Ван Гог навіть серед найбільших художників займає особливе місце. Щось є у його творчості і біографії таке, що змушує знову і знову до неї повертатися. Тому фільм “З любов’ю, Вінсент” далеко не перша і впевнений, що не остання спроба зрозуміти цього улюбленого мільйонами генія.

Але навіть серед когорти дуже достойних кіноадаптацій ця робота виглядає унікальною. Адже це хоча й художній, але анімаційний фільм, повністю написаний олійними фарбами за мотивами картин художника. Автори фільму (а це десятки художників з цілого світу) намалювали понад 50 000 картин на основі 120 робіт Ван Гога. Робота настільки титанічна і незвичайна, що віриш у те що назва фільму відображає і захопливе ставлення самих авторів до творчості Ван Гога.

Але попри блискучу візуальну реалізацію, фільм захоплює іншим. Режисерам фільму вдалося створити глибокий драматичний фільм, базований на величезній епістолярній спадщині Ван Гога – листах до брата, друзів, партнерів. Це серйозне розслідування причин трагедії художника, яке простягається по смерті Ван Гога. Персонажами фільму стають не художник, а герої його картин. Вони, які раніше залишалися мовчазними фрагментами картин, тепер оживають і говорять про те, про що, можливо, мовчали за життя художника. Набувають об’ємності, характерності. Входять в історію.

І якщо до альтернативної реальності побудованої на картинах Ван Гога звикаєш достатньо швидко, то майже детективне розслідування останніх днів життя та причин смерті Вінсента захоплює та утримує увагу на протязі цілого фільму.

Приходьте. Ті хто любить Ван Гога і хто лише приступає до його світу. Літній вечір наповниться фарбами, переживаннями, роздумами, та враженнями…

Олег Яськів

 

Loving Vincent, Hugh Welchman and Dorota Kobiela, 2017

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

-        ПТ 15 червня о 19:00 – «Під небом Парижа», концерт Мирона Остюка (акордеон) і Зеновія Сороківського (скрипка). Програма - https://bit.ly/2JRDqZg;

-        СБ 16 червня о 14:30 – екскурсія Олександра Волкова «Історії львівської Цитаделі», https://www.facebook.com/events/197647397728454/. Вартість - 80 гривень, обов'язкова реєстрація - https://goo.gl/EegTQV;

-        СБ 16 червня о 19:00 – “Let it be”, фортепіанний концерт Миколи Лахмана. Звучатимуть авторські версії мелодій Стінґа, “The Beatles”, “Linkin Park” та інших;

-        НД 17 червня о 19:00 – «Мелодії з кіно», за фортепіано Олексій Карпенко. Серед іншого заплановані головні музичні теми з к/ф «Запах жінки», «Леон-кіллер», «Пірати Карибського моря», “What a wonderful world” тощо;

-        ПН 18 червня о 19:00 - “Let’s rock!”, вечір фортепіанних каверів Олексія Карпенка. Звучатимуть авторські версії мелодій “The Red Hot Chili Peppers”, “Nirvana”, “SOAD”, “Linkin park” та інших.

Вхід на усі концерти вільний, резервація столиків - 097 586 81 95.

У суботу 16 червня о 15:00 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на екскурсію «Історії львівської Цитаделі» дослідника оборонних споруд львовознавця Олександра Волкова. Для участі просимо зареєструватися - https://goo.gl/EegTQV. Вартість – 80 гривень*, тривалість – дві години.

Львівська Цитадель – єдине австрійське укріплення подібного масштабу на території усієї України. Зведене у середині ХІХ ст., воно збереглося до нашого часу майже у первісному стані.

Під час прогулянки між вежами і казармами почуємо розповідь про історію побудови Цитаделі, її роль у війнах та розгадані і нерозгадані таємниці. Також запланований огляд однієї з оборонних споруд форту, доступ до якої в інший час обмежений.

*Вартість квитків для власників пенсійних посвідчень – 50грн.

15 червня, у п’ятницю, кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на концерт Мирона Остюка (акордеон) та Зеновія Сороківського (скрипка) «Під небом Парижа». Початок о 19:00, вхід вільний.

У програмі:

-        Hubert Giraud “Sous le ciel de Paris”;
-        Michel Legrand “Les Parapluies de Cherbourg”;
-        Mireille Mathieu “Der Pariser Tango”;
-        Joe Dassin “Chanson Triste”;
-        Joseph Kosma “Les feuilles mortes”;
-        Carlos Gardel “Por una cabeza”;
-        Mireille Mathieu “La dernière valse”;
-        вальс “L' Indifference”;
-        "Tico-Tico no Fubá";
-        Luiz Floriano Bonfá “Manhã de Carnaval” та інші.

У вівторок 12 червня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Джузеппе Торнаторе «Малена» (Італія, 2000).

Влітку хочеться дивитися на гори, слухати хвилі моря, стояти у затінку липи, дивлячись на розпечені кам’яниці.

У якийсь напівдрімотний момент ці бажання можуть сплестися в образ жіночої краси, розчинений на міжкордонні реальності і сну. Мружачись від цілорічної втоми, віддаєшся мріям, немов вітру у далеких ліванських кедрах. Заледве чуєш м’які впевнені кроки і звіддаля бачиш жіночий силует античної краси. Тут вступають скрипки, гасне світло, ще можна додумати тріскотіння старої плівки. І починається фільм…

Назвемо його «Малена». Так вирішив його режисер Джузеппе Торнаторе. Він також співучасник наших снів. Він також любить жінку більше ніж себе. А свою рідну випалену сонцем Сицилію понад усі інші землі незрівнянної Італії. І це вони з композитором Еніо Моріконе склали гімн земній красі у подобі Моніки Белуччі. І всю цю красу – живу і нерукотворну – благословив теплим оком камери оператор Лайош Колтаї.

Бо хіба змінилися італійці від часів давньолатинських скульптур чи ренесансного живопису? Яка ще земля стане кращим п’єдесталом для жінки, ніж ця застигла у часі репліка величної Римської імперії?

Насправді фільм «Малена» – це не лише вираження зачудування від Божої краси у формі жінки. Це також і проста, дуже земна і від цього драматична історія нещасливої від своєї краси та вірності жінки, що протікає на вулицях знайомих нам міст. Де сусіди знають більше про інших, ніж про себе, а маски друзів та ворогів орендуються на перетині кожного кварталу. Де слава в очі, а ганьба у спину. Де краса – небезпечна лотерея, яка загрожує банкрутством.

Ретроісторія від видатного італійського кінорежисера вже стала класикою. Майже недосяжним еталоном поєднання екстазу краси і психологічного діагнозу людським спільнотам. Як пройти крізь заздрощі і спокуси, як пронести крізь надто земне, переповнене гріхами середовище дар краси фізичної не пошкодивши чин краси духовної? Героїня фільму страждає від своєї краси. І жодні пожадливі погляди чоловіків не врятують її від помсти морально закостенілого суспільства. Суспільства, яке не терпить відхилень, не зносить винятковості. Лише після того як маска життя співкладається з шаблонами суспільної моралі, людині повертають її гідність.

Еталонний фільм метрів сучасного кінематографу, досконалий в операторській роботі, музиці і акторстві. Еталонна притча про добро і зло, любов та ненависть, красиве і огидне.

Не знаю якими повинні бути чоловіки щоб не завмерти при його перегляді. Але хочеться любити таких жінок, які аплодуватимуть йому після перегляду.

Приходьте у затінок прохолоди Кіноклубу, щоб насолоджуватися найкращим…

Олег Яськів

Malena, Giuseppe Tornatore, 2000
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

-        ПТ 8 червня о 19:00 – американські хіти у фортепіанних версіях Олексія Карпенка. Програма - https://bit.ly/2kQkLPG;

-        СБ 9 червня о 19:00 – «Фортепіанна музика Едварда Гріга», концерт Павла Гречки. Едвард Гріг залишив по собі великий творчий спадок, з якого найпопулярнішим є фортепіанний концерт і музика до драми Генріка Ібсена «Пер Гюнт». Проте під час концерту послухаємо його короткі п’єси для фортепіано – ліричні та захопливі, контрастні та імпульсивні;

-        НД 10 червня о 19:00 – “Boogie shuffle”, концерт скрипкового дуету “Largo”. Програма - https://bit.ly/2JaUVVc;

-        ПН 11 червня о 19:00 - «Українська жіноча лірика», за фортепіано Олексій Карпенко. У програмі мелодії гуртів «Один в каное», «Vivienne Mort», Марії Чайковської і Тіни Кароль.

Вхід на усі концерти вільний, резервація столиків - 097 586 81 95.

У неділю 10 червня о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на концерт скрипкового дуету “Largo”, вхід вільний.

Програма:

-        John Legend “All of me”;
-        Duke Ellington “Caravan”;
-        Astor Piazzolla “Libertango”;
-        Kenny Dorham “Blue bossa”;
-        Proleter “April showers”;
-        Carlos Gardel “Por una cabeza”;
-        Ella Fitzgerald “The shadow of your smile”;
-        Louis Armstrong “Hello Dolly”;
-        Virtues “Guitar boogie shuffle”;
-        Niccolo Paganini “Sonata”.

8 червня, у п’ятницю, о 19:00 гості кав’ярні «Штука» матимуть нагоду послухати американські популярні мелодії у виконанні піаніста Олексія Карпенка, вхід вільний.

Програма:

-        Rihanna “Please don’t stop the music”;
-        Katty Perry “Hot'n'Cold”;
-        Beyonce “Halo”;
-        Jeff Buckley “Hallelujah”;
-        Imagine Dragons “Radioactive”;
-        Jason Walker “Down”;
-        Adam Lambert “Whataya want from me”;
-        Adele “Hello”;
-        Adele “Someone like you”;
-        Daft Punk “Get lucky” та інші.

У четвер 7 червня кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на лекцію «Народне вбрання у замальовках Олени Кульчицької». Розповісти про це має намір Любов Кость, завідувач Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької, відділу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Початок о 19:00, для участі просимо зареєструватися - https://bit.ly/2splI5N.

Олена Кульчицька – одна із видатних українських художників першої половини ХХ століття. У її творчості маємо чудові зразки стилю модерн із національним колоритом, сміливі, а головне – вдалі експерименти у різних техніках: перегородчаста емаль, гравюра, дизайн меблів, проектування інтер’єру та одягу.

У творчому спадку художниці близько шести тисяч творів, з-поміж яких темою для розмови у найближчий четвер стане серія замальовок народного одягу, яку художниця створила під час подорожей Західною Україною впродовж 1910-1950 рр. У фондах Національного музею зберігається 426 акварелей і зарисовок українського вбрання, проте за останні півстоліття увага до творчого доробку майстрині в царині етнографії була недостатньою, хоча збірка містить рідкісні зразки.

Також у рамках заходу відбудеться презентація видавничого проекту «Олена Кульчицька. Народний одяг західних областей України» із збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Гості матимуть нагоду придбати альбом-каталог «Олена Кульчицька (1877-1967). Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво», що вийшов друком у львівському видавництві «Апріорі» 2013 року, за нижчою ціною, ніж у книгарнях. Кошти від продажу цього альбому будуть спрямовані на нового видання, презентованого під час зустрічі.

Організатор - кав’ярня-галерея «Штука»

У вівторок 5 червня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Даніеля Отея «Донька» (Франція, 2011).

Літо завжди приходить вперше… Тому що знову, як вперше, хочеться скинути втому у холодну воду лісових струмків, віддати думки польовому вітру, повернути обличчя до вічного сонця. І слухати бурмотіння снів, залишених десь у дитинстві. Хочеться забути кривди, бо де їхнє місце у цьому спокої фарб. Хочеться зустрічати добрих людей, бо хіба можна бути іншим у полудневому затінку дерев. Хочеться впустити такий настрій через проекцію справжнього мистецтва, яке, загорнуте у форму книги або фільму, стане весільною брамою нашого входження у літо.

Фільм «Донька» прийшов до нас немов з іншого або ж призабутого світу. Він таки дійсно інший – світлий, немов сни; добрий, немов спогади. У такий світ хочеться повертатись – щоб слухати прекрасну музику, слухати досконалі діалоги або ж просто насолоджуватись яскравими фарбами літнього Провансу.

Схоже, що великий французький актор Даніель Отей, насправді сентиментальний і романтичний чоловік, а все розмаїття його акторських ролей – лише як французький модельний одяг, який приховує душу наївного добряка. Адже для свого режисерського дебюту він обрав саме екранізацію дуже пастельного сценарію кінорежисера та драматурга Марселя Паньоля.

Це для нас, сторонніх до французької культури, у кращому випадку вихованих на рафінованій французькій класиці Дюма, Верна, Гюго, Пруста або ж Камю, а в гіршому – на солодкавих мелодрамах про Анжеліку,  незвичним здається літературний вибір Отея. Але після цього фільму розумієш чому драматурга і кінорежисера Марселя Паньоля так люблять у Франції. Це велике відкриття для нас, що окрім експортних класиків для себе французи приберігають найулюбленіших. Зовсім як з гламурним, але конвеєрним коньяком на експорт і автентичним, все ще «ручним» арманьяком для себе. Навіть для мене виявилося несподіванкою, що величезною любов’ю найбільш літературної нації у світі користуються п’єси Марселя Паньоля та його ж фільми.

Слава Паньоля як кінорежисера припала на 30-50-і роки минуло століття, коли він поставив декілька успішних фільмів, очолював журі Канського кінофестивалю, а пізніше написав кілька автобіографічних романів. Його творчість стала одним з проявів «французької душі» у кіно – з її душевністю, моральністю, любов’ю до простих стосунків. Певною мірою, Марсель Паньоль задав орієнтири для творення образу того “особливого французького кіно”, яке багато з нас люблять сьогодні.

Через майже півстоліття французи перезняли або ж екранізували більшість сценаріїв та спогадів митця. Фільм Даніеля Отея «Донька землекопа» – мабуть, найкращий серед грона цих хороших фільмів. Він сприймається не стільки як римейк, скільки як посвячення Майстру, яким вважають Марселя Паньоля французькі кінозірки.

Фільм переносить нас в ідилічну передвоєнну Францію. Це історія першої любові молодої дівчини, доньки копача криниць, доброго, багатодітного вдівця, до блискучого льотчика з родини заможних промисловців. Наслідки такої пристрасті нагадують класичні літературні сюжети, в чомусь навіть і українських письменників.

Проте буколічна ідилія пейзажів Провансу, знятих, до речі, на плівку Fuji – через що картинка вражає забутою у теперішню добу комп’ютерних технологій м’якістю – лише відтінює драматичний розвиток сюжету. Поступово контурно проявляються характери героїв, наростають пристрасті, вириваються з-під контролю благопристойності манери і соціальні стереотипи. Добре і лихе в людині і між людьми починають свою одвічну боротьбу. І фільм стає справжньою драмою. Драмою конфліктів між батьками і дітьми, багатими і бідними, вірністю і забуттям, смиренністю і надією.

І навіть попри нелегковажний, хоч і цікавий сюжет, фільм залишає неймовірне відчуття літнього затишку. Навіть те, що може здатися дещо наївним у фільмі, сприймається як навмисний прийом режисерського стилю для того щоб повернути спокій у наші розхвильовані серця. Така собі дієва терапія барвами, звуками, ідеями.

Тож спробуйте. Приходьте на справжнє, з тривалим терпкувато-освіжаючим післясмаком, немов білі вина Провансу, французьке кіно…

Олег Яськів

 

La fille du puisatier, Daniel Auteuil, 2011

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/