Одна справа - бачити затишний інтер'єр і каву на фото, цілком інша - прийти на музичний вечір і покуштувати її разом зі смачним сирником. Попереду останні вихідні жовтня у звичайному ритмі. Будемо щасливі, якщо зазирнете до нас хоча б на трошки:
  • ЧТ 14/10 об 11:00 - майстер-клас Тетяни Казанцевої "Живопис на склі", реєстрація - https://bit.ly/3FGOYcb;
  • СБ 16/10 о 18:00 - "Джазові стандарти", за фортепіано Микола Лахман;
  • НД 17/10 о 18:00 - "Українське улюблене", за фортепіано Микола Лахман.

У вівторок 12 жовтня о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Клода Соте "Проста історія" (Франція, 1978).

Олег Яськів: "Осінній сум не схожий на важкий лютневий настрій посеред снігового болота чи висушену пустку самотності посеред блідо-жовтого літа. Розкішне макраме кольорових парків та ранкових приморозків змушує підходити ближче до людей, уважніше вслухатися в їхні історії, переставати вірити у радісні фотозвіти у соцмережах і усвідомлювати неперервну поліфонію їхніх історій. Більшість цих історій можна спростити до лаконічних новел або коротких фільмів, які можна не відриваючись прочитати за ранковою кавою або переглянути за один тихий вечір. І ми справді шукаємо такі прості історії, хочемо стати їхніми персонажами, приміряти тягар сильних почуттів і спробувати пройти з ними бодай найкоротший життєвий відрізок.

Перед нами ще один ніжний фільм від майстра отаких осінніх сумних кіноісторій Клода Соте. Іконічно досконала Ромі Шнайдер, яка смиренно несла важкий хрест нещасливих доль своїх героїнь, захоплює не лише бездоганним акторським талантом, але й фатальною симетрією екранних історій зі своєю життєвою долею. Саме така акторка, в очах якої відображений смуток самотніх красунь, а в лініях обличчя – легкодухість їхніх чоловіків, найкраще підходила для ролей у найсильніших фільмах режисера, які розв’язували складні лабіринти стосунків між чоловіком та жінкою, таких як “Дрібниці життя”, “Сезар і Розалі” та нарешті “Проста історія”. Саме за останній з них легендарна франко-німецька акторка отримала заслуженого Сезара, а сам фільм визнали кращим у Франції.

У епіцентрі історії – знову, втім, достатньо прогнозовано, жінка. Вже достатньо зріла, щоб наробити помилок і ще достатньо приваблива, щоби могти дозволити собі зробити нові. Причинами цих помилок є, звичайно, чоловіки – колишній офіційний та новий неофіційний. Втім, героїня майже не сподівається, що чоловіки зрозуміють її складний психологічний стан, раціональні потреби та палітру почуттів. Все, що у неї залишається, – це слабка надія на досягнення свого приватного щастя і безстрашне слідування своїй долі.

Фільм віртуозний у зображенні складних емоційних станів героїв. Спостерігати за ними, розв’язувати ребуси зі складних ситуацій – і цікаво, і повчально. Адже режисер навмисно вибудовує їх такими, щоби можна було легко спроектувати на життя кожного глядача і відірватись від контексту місця-часу. Навіть своєю назвою він повідомляє, що мова йтиме всього лиш про просту історію, хоча, безумовно, сподівається що його глядач не настільки наївний, щоб повірити їй.

Ромі Шнайдер магнетична у ролі жінки, яка закохується у слабших за неї чоловіків. Вона добре усвідомлює, що її розум, інтуїція, здатність кохати та емоційно віддаватися не знайдуть симетрії у дзеркалі цих стосунків. Але природа жінки, потреба любові змушують її рухатися назустріч власному нещастю, залишаючи глядачеві підказки для аналізу та кращого розуміння причин складнодосяжності життєвої гармонії.

Попри таку концентрацію уваги на жінці, аж ніяк не подумайте, що фільм вийшов сентиментальним чи мелодраматичним. Навпаки – це одна з найправдивіших проекцій реального життя, яких коли-небудь бачив кінематограф. Режисеру вдалося просто перенести на екран одну з простих історій, про які ми знаємо або десь чули, але які боїмося прикладати до себе. Здавалось би, всього лиш одну просту історію із мільйонів, але ніхто краще за нього цього ще не зробив. Принаймні у кіно.

Фільм зачаровує тонкими контурами психологічних портретів героїв, хиткою правдою їхніх вчинків, ненав’язливою атмосферою повсякденності і легким сумом, який мов осінній туман, нехотячи полишає квартали старого європейського міста.

Це еталонний зразок справжнього європейського, більше того, справжнього французького кіно, яке хоч і вінтажне за витримкою, але залишається актуальним за ідеями, тому що талант автора і художня цінність твору долають час.

Саме Клод Соте подарував світові новий етап акторського життя Ромі Шнайдер, який перервала її передчасна смерть. Саме він приніс світу її найкращі ролі. І якщо ви хочете зрозуміти, за що кіномани так люблять цю акторку, то фільм “Проста історія” – найкращий аргумент. А якщо хочете насолодитись щемкою ностальгією за утраченими почуттями чи призабутими переживаннями, то цей фільм – найвірніший спосіб повернути їх".

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

Щойно обіцяють суворіший карантин, одразу хочеться на каву, виставку, концерт, прем'єру вистави і в музей. Так, ніби можна виспатись про запас. Але ще трохи набратися вражень встигаємо. У вікенд запрошуємо на виставку акварелей Антона Яцика "Капсула часу" і концерти:

  • СБ 9/10 - “Мелодії з кіно”, за фортепіано Олексій Карпенко;
  • НД 10/10 - “Танго і джаз, вибране”, за фортепіано Олексій Карпенко.

Початок о 18:00, резервація столиків — 097 5868195.


У вівторок 5 жовтня о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Білле Августа "Дружина художника" (Данія, 2012).

Олег Яськів: "Добре кіно повинно перекладати відповідальність за осмислення фільму на глядача. Його основне завдання – не розважати ідеалізованими героями чи нереальними ситуаціями, а давати приклади життєвих перемог чи поразок, підкреслювати важливість вчинку, силу слова, твердість переконання, енергію любові, міцність дружби або ж, навпаки, нікчемність різного роду підлостей. Добре кіно – це завжди багато запитань і мало відповідей, це завжди складна робота емоцій та розуму.

Фільм “Дружина художника” створений за біографічною книгою данської письменниці Анастасії Арнольд “Страсті Марі” і розповідає про життя дружини відомого данського художника другої половини дев’ятнадцятого сторіччя Северина Кройєра. Художник, попри видатний талант, мав складний характер і навіть страждав на нехай і незначні, але періодичні розлади психіки, чим перетворював життя дружини на нестерпне випробування, в якому іспиту зазнавали головні людські маркери: вірність, почуття, терпіння, милосердя, любов зрештою. Вийти морально непогрішною з такої складної ситуації зовсім непросто, особливо коли відведена тогочасним соціумом роль вірної дружини та уважної матері приглушує прагнення бути художницею та вільною жінкою. Тому звичайно, що в якийсь момент на периферії життя героїні з’являється молодий привабливий композитор, а згодом виникає ще складніша дилема з материнством і ситуація вкрай ускладнюється.

На щастя, це скандинавське кіно, а північноєвропейські режисери вміють давати раду з такими складними сюжетами без западання у двомірні мелодрами та тривіальне моралізаторство.

Фільм знятий Білле Августом, а це для кіноманів багато про що має сказати. Про те, що це буде високоякісна драма, про те, що візуальна картинка буде довершена, а музична атмосфера – досконало припасованою до часу. Білле Август – один з найтитулованіших європейських режисерів, чільний представник старшої генерації скандинавського кіно, найсильнішої данської його гілки. В його руках – дві Золоті Пальмові Гілки та багато інших високих нагород. Його справедливо вважають наступником слави Інгмара Бергмана.

Безумовно, це костюмований фільм, який вражає розкішшю інтер’єрів епохи кінця дев’ятнадцятого-початку двадцятого сторіч, часу, коли модерн уже руйнував усталеність звичаїв та стереотипів, проте буржуазна мораль все ще зв’язувала свободу людини, а особливо жінки. Звичайно, що у цьому фільмі багато живопису, а сама картинка максимально наближена як до духу часу, так і до духу творів художника.

Проте не лише візуальними красотами славний цей фільм, а міцним сценарієм та глибокими діалогами. Діалоги – це головна проблема для кіно, а добрі діалоги – справжня рідкість, причому навіть сучасне кіно не має багато успіхів, що вже говорити про старі, нехай навіть класичні фільми. Уникнути банальностей, смислових порожнин, стерилізації літературної мови в умовах комерціалізації кінематографу, розсіяння очікувань та наростаючої нетерплячості глядацької аудиторії вкрай важко.

У цьому фільмі авторам вдалося, попри драматичну канву, дати багато роздумів про живопис та музику, про інститут сім’ї, про головні риси людяності. Режисер, услід за авторкою роману, не дозволяє собі простих висновків та уникає моралізаторства. Фільм ніби відкривається перед глядачем незагоєними ранами від наелектризованих життєвих ситуацій, несправедливими стражданням жінки та егоїстичними амбіціями її чоловіків, але всі вони, втім, кожен по-своєму прагнуть зберегти любов у собі та любов іншого. Тому любовний трикутник у цьому фільмі стає сценою для поліфонічної та багатовекторної психологічної драми, а любов жінки роздвоється на кохання до чоловіків та прив’язаність до дитини.

Втім, візуально цей фільм розгладжує зморшки від повсякденних турбот: м’яке сонячне світло, витончена гра тінями, досконала мова костюмів, довершена композиція інтер’єрів, і пейзажі, пейзажі на картинах та морському узбережжі, які захоплюють та заспокоюють.

Осінь перед нами та осінь всередині нас. Загортайтеся у пледи і відкривайте цей прекрасний фільм…"

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/


Горнятко лате, сирний десерт, добра книжка - і нехай усі справи потерплять! А ще у вікенд — відкриття "Капсула часу", виставка акварелей Антона Яцика і традиційний бонус — чудова музика:
  • СБ 2/10 - “Джазові стандарти”, за фортепіано Микола Лахман;
  • НД 3/10 - лемківські пісні від Лілії Вовк під акомпанемент гітари.
Початок о 18:00, вхід вільний, резервація — 097 5868195.

У жовтні запрошуємо на виставку акварелей Антона Яцика “Капсула часу”. Відкриття з участю автора відбудеться у п'ятницю 1 жовтня о 17:00, вхід вільний.

На виставці представлені роботи 2020-21 років, виконані у техніці акварельного живопису. Ідея з'явилась після незвичного замовлення. До автора звернувся чоловік із Польщі - нащадок емігрантів з України. В нього збереглось чорно-біле фото його мами і дядька, зроблене у Львові 1930-их, але було незрозумілим точне місце їхнього перебування. Натомість він попросив зобразити близьких на тлі впізнаваної частини Львова.

Після занурення в архів давніх львівських світлин і виконаного замовлення цікавість підштовхнула "колоризувати" такі фото у акварелі. Інтерес до перших робіт із серії був відчутним, зрештою вона розрослась до виставки, а назва прийшла сама собою. "Капсула часу" - це лист в майбутнє, зміст якого завжди є таємницею, а його "надсилання" та відкриття супроводжуються радістю та урочистим настроєм.


Про автора

Яцик Антон Романович народився 20 червня 1981 року в смт. Обертин Тлумацького району Івано-Франківської області в сім’ї художника, історика та краєзнавця Романа Яцика. Художник, ілюстратор, гравер. Працює в техніках олійного живопису, акварелі, художнього розпису стін.

Навчався в Коломийському педагогічному коледжі на факультеті «Образотворче мистецтво», який закінчив з відзнакою, та в Інституті культури і мистецтв ПНУ ім. В.Стефаника на факультеті «Образотворче мистецтво». Перші спроби малювати почав у молодших класах під керівництвом Володимира Мондрика і батька Романа. За час навчання в коледжі та інституті продовжував творчість під керівництвом В.Андрушка, М .Ясінського, М.Білоуса, Б.Гладкого, М.Канюса, О.Дяків, Б.Кузіва.

Професійний шлях продовжує також як художник-гравіювальник, дизайнер, вчитель образотворчого мистецтва. Автор художнього оформлення історично-краєзнавчої та дитячої літератури.

Роботи автора знаходяться в приватних колекціях в Україні та за кордоном.

Персональні виставки :

- виставка олійного живопису «Кольорові грані моєї душі», лютий 2019 року, м. Івано-Франківськ, фортечна галерея “Бастіон”;

- виставка акварелі «Подорожуючи містом», травень 2019 року, м. Івано-Франківськ, фортечна галерея “Бастіон”;

- виставка акварелі «Акварельні мандрівки», листопад 2019 року, м. Івано-Франківськ, фортечна галерея “Бастіон”;

- виставка акварелі «Квітковий ноктюрн», червень 2020 року, м. Івано-Франківськ, фортечна галерея “Бастіон”;

- виставка акварелі «Акварельний калейдоскоп» з двох частин, що відбувались паралельно в різних локаціях, серпень-вересень 2021 року , м. Івано-Франківськ, фортечна галерея “Бастіон” і готель “Тавель” у Буковелі.


У вівторок 28 вересня о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Річарда Ейра "Айріс" (США-Великобританія, 2001).

Олег Яськів: "Ось така екранна історія про довге щасливе життя з великою жінкою – кращою письменницею та темпераментнішою коханкою – зворушує. Тому що ця історія розказана її чоловіком, професором філології і також письменником, проте значно меншого таланту, нерішучим і скромним чоловіком, який вірно і болісно любив дружину з-під тіні її слави. Любив, не здригаючись від жару її жіночого темпераменту, екстремальності творчих експериментів та сексуального успіхів в інших чоловіків.

У фільмі англійського режисера Річарда Ейра, знаного за композиційною майтерністю та роботою з акторами найвищих драматичних талантів (хоча б тут – Кейт Вінслет та Джуді Денч), багато прекрасно-глибоких слів. Це ніби й природньо, адже розповідь йде про життя творчої людини. Проте Айріс Мердок, життя якої повністю умістилося у бурхливому двадцятому столітті і навіть завершило його, була по-справжньому сміливою інтелектуалкою та бунтаркою. Тому її твори майже не хибують банальностями чи порожнечею, як це найчастіше трапляється з художньою літературою. Недаремно її ще за життя визнавали також і філософинею, що для жінки навіть у її час було рідкісним випадком. Щоби відчути літературний тон фільму та спосіб мислення його героїні, процитую лише одну з багатьох проникливих фраз, якими він наповнений: “Освіта не робить нас щасливими, як і свобода. Але завдяки освіті ми можемо зрозуміти, що ми щасливі. Вона переконує нас, що є лише одна свобода, яка має значення – свобода розуму”.

Проте доля складна і вередлива. Тож приготувала гострому розуму письменниці довге і драматичне згасання. Про це також, а не лише про кохання молодих, талановитих, амбіційних і бунтівливих письменників, розповідає цей фільм. Саме контраст між яскравою молодістю, переповненою коханням, фліртами, гостротами та пригодами, і сутінковою старістю, з кородуючими ознаками деменцій, створює головну напругу у цьому фільмі. Цей емоційний та інтелектуальний пінг-понг задає активний ритм фільму і не дозволяє занепасти його цікавості. Немов контрастний душ, цей загалом спокійний і навіть дещо елегійний фільм, збадьорює розум, примушуючи більше цінувати кожну зустріч, кожен поцілунок, кожну хвилину щастя, якщо такі взагалі трапляються на довгій дорозі життя.

Попри це, розмови у сім’ї британської університетської богеми – звичайно про творчість і секс, філософію та політику. Звичайно, що бунтарські перверзії, побутовий нонконформізм, творчі експерименти стають головними артеріями фільму. Але його внутрішнім світлом все ж таки залишається любов. З неї ми виводимо вірність, з неї ж – терпіння, а заразом і співчуття.

Цей фільм без сумніву, змусить вас поглянути на світ та власне життя свіжими, озброєними лінзами мудрості, очима. А хто ще не читав її романів, обов’язково візьме якийсь до рук і не відпустить до останньої сторінки, зачудований міцною драматургією сюжетів та свіжістю ідей.

І якщо хтось побачить цей глибокий фільм у сумний відтінках, бо про старість та згасання, то сам режисер дає доста шансів побачити його по-іншому – адже тонкий британський гумор, немов вересневе світло розсипаний по сценарію, переказує, що перемагають ті, хто не втрачає бадьорості духу. Ну хто як не емансипована дівчина середини пуританського минулого століття може запропонувати своєму молодому нерішучому другові “Ну що, може, час почати кохатися? Ти взяв французькі листи? Буде простіше, якщо ти знімеш штани”, розуміючи, що юнак, в якого вона закохана, ніколи сам би на це не наважився.

Дуже складні речі відбувалися у житті подружжя Мердок-Бейлі. Слабкі та нерозумні не витримали б і зруйнували найголовніше. Але саме тому цей фільм знятий про Айріс Мердок за спогадами її чоловіка – бо їм вдалося. Перейти усі труднощі подружнього життя, нутрощі публічного життя і попри все залишитися разом. Щоби один помер у другого на руках. Айріс пішла першою. Але залишила світу два десятки прекрасних романів та спогади у серці свого чоловіка.

Ось так вони і прожили довге, щасливе життя. Так варто прожити і кожному – у розумінні, повазі, терпінні, не завжди у вірності, але безумовно у справжній любові. І навіть якщо не всім вдасться залишитися у вічності, як Айріс Мердок, то всього іншого – і головнішого –  досягти цілком до снаги".

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/


У вересні виїхати зі Львова неможливо - після Днів європейської спадщини треба читати програму Форуму видавців і одразу з новими книжками гуляти улюбленими кав'ярнями. Свято кави ж!

Цьогоріч фестиваль триватиме 24-26 вересня, так само і голосування за найкращу кав'ярню. Якщо ви давненько не були у "Штуці", прийдіть у цю суботу чи неділю. Скучили, чекаємо і, як завжди, частуємо найсмачнішою кавою з доброю музикою:

  • СБ 25/09 о 18:00 - гурт "Cosa Nostra jazz quartet" (акордеон, гітара, фортепіано, ударні), у програмі - строката добірка з танго, блюзів, свінґу, джазових стандартів, трохи українського популярного і трохи французького;
  • НД 26/09 о 18:00 - американські хіти у фортепіанних версіях Олексія Карпенка.

Вхід на концерти вільний, резервація столиків - 097 586 81 95.


У вівторок 21 вересня о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Патріса Леконта "Людина з потяга" (Франція, 2002).

Олег Яськів: "Патріс Леконт - один з найбільш ліричних кінорежисерів. Він наважується на такі тендітні фільми, які не до снаги більшості з його великих колег. Це фільми, що стоять на одній горизонталі з людиною, яка приходить їх дивитися. Така позиція дозволяє режисеру дивитися просто в очі глядача, розуміти його бажання, мрії, болі та страждання. У доробку Леконта різні за жанром фільми, деякі з них виходять на горизонт комерційного ринку, тяжіють до жанровості, навіть мелодраматизму. Проте є і перлини, які він сам найбільше любить. І які, я переконаний, глядач також найбільше любить.

"Людина з потяга" - один з таких маленьких шедеврів Леконта. Історія про дивну дружбу між бандитом та інтелігентом, яка розгортається в діалогах про життя і про буття.

Діалоги чоловічі, стримані, але переповнені емоціями, сумом, втратами та розчаруваннями. Інтелектуалізм розмов не у жонглюванні іменами чи термінами, а у проникненні у сутність речей. Жіноча одинока мелодія, яка також присутня, розбавляє їхні інтонації темою кохання, втім також майже втраченого у цій партитурі скінченного і несповненого до кінця життя.

Ми впізнаємо себе не у намірах героїв чи у їхніх життєвих історіях - адже у кожного вони свої, не у країні проживання з її комунікаційною та естетичною культурою - адже це також мало тут важить, а у поглядах на одне і те ж, мовчаннях про одне і те ж, зітханнях над одним і тим же.

Навіть детективна аура фільму, втім присутня, не відчувається хоча б якось фактурно. У цьому житті можна бути вбитим, а можна і спокійно померти однаково чи зазнавши поразки, або ж навпаки, нарешті здобувши головну перемогу.

Знову французьке. Знову осіннє. Як знову дощі, як після них знову сонце.

Цей фільм - найкращий приклад того, що кіно - це більше, ніж коштовна фабрика мрій, це - безцінне мистецтво".

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/


Коли звучить добра музика, кава смакує краще. І часом цього достатньо для хорошого вікенду. Запрошуйте друзів і вибирайте улюблений столик, запрошуємо:
  • СБ 18/09 - “Джазові стандарти”, за фортепіано Микола Лахман;
  • НД 19/09 - версії “The Beatles”, Стінґа, Джо Кокера та інші популярні мотиви, за фортепіано Микола Лахман.
Початок о 18:00, вхід вільний, резервація — 097 5868195.