28 жовтня у «Штуку» обіцяв навідатись Олександр Ліпський і трохи пограти на гітарі фламенко. Запрошуємо до товариства!

Початок о 20:00, вхід вільний.

 

Сторінка Олександра Ліпського, присвячена фламенко - http://flamenco.lviv.ua/

27 жовтня о 18:30 у кав’ярні «Штука» відбудеться зустріч поетично-музичного клубу «Забавлянка». Читання чергуватимуться із акустичними композиціями від гуртів "Piano" та "СолоДощів".

Клуб створено два роки тому для об’єднання «голодних писак вільної поезії». Організатори обіцяють затишну атмосферу та запрошують до товариства «поетів і поетес, бардів та диваків, гультіпак та вар’ятів світу сього».

Вхід вільний.

Контакти організаторів - 093 11 38 698, 063 167 0 572.

Кав’ярня «Штука» у суботу 26 жовтня запрошує на скрипковий концерт Лілії Бріль «Палає скрипка, тихне, в’яне…»*. Початок о 20:00.

Суботня програма:

• К. Гардель - Аромат жінки;
• Д. Шостакович – Вальс;
• Л. Боккеріні – Менует;
• А. Кос-Анатольський - Ой,ти дівчино…;
• A. Piazzolla – Oblivion;
• А. Дворжак – Гумореска;
• F. Sinatra - Moon river;
• К. Фролов - Жарт-сувенір;
• З. Фібіх – Поема;
• О. Понамарьов - Я ніколи...;
• Beatles – Yesterday;
• М. Скорик – Мелодія;
• А. Дюпарк – Полька.

Вхід безкоштовний.

 

*) з «Елегії про співучі двері» Богдана-Ігоря Антонича, 1934р.

У вівторок 22 жовтня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Жан-П’єра і Люка Дарденнів «Дитина» (Бельгія-Франція, 2005).

Осіння пора передбачає особливий настрій, в якому меланхолія розведена роздумами про те, на що часу не буває влітку. У цьому настрої очі шукають свої фарби, але розум потребує ідей, які варті довгих осінніх вечорів крізь задощені шибки. За тими шибками повсякденне життя інших, яке протікає повз нас. Суєта інших, радості інших, трагедії інших. Але насправді, якщо подумати – одним з довгих осінніх вечорів – то і наше життя таке ж, і також для когось проминає поруч. І коли все гаразд, то нам і майже байдуже. А коли ні… Чи розгледить хтось вас крізь залиті дощем та егоїзмом шибки? Мені здається, що саме у момент коли хтось помічає в іншому людину, тоді він сам стає людиною.

Свого часу Жан-П’єр Дарденн так охарактеризував кіно, яке вони з братом Люком знімають: «Нас цікавить те, як можна стати людиною в загальному розумінні, не отримавши ніякого заповіту від предків». Це ризиковий і складний постулат для сучасної Європи та й світового кіно загалом. Але навіть незважаючи на теперішню деяку моду на соціальність, робити в рамках цієї відповідальності добре кіно можуть лише одиниці. Брати Дарденн – безумовні лідери, а швидше, заслужені моральні авторитети. Заслужені своїми фільмами, своїм служінням інтересам людини, своїм непохитним бажанням повертати надію кожному, помічати унікальне серед найупослідженого.

«Дитина» – без перебільшення, мабуть, один з найкращих їхніх фільмів, і один з найсильніших фільмів десятиріччя. У ньому можна побачити інше обличчя сучасної Європи. На цьому обличчі ледь помітні шрами від «Злочину та кари» Достоєвського, екзистенційних романів Камю та християнських драм покаяння. Така Європа нам близька, ми в ній – уже свої. Нам разом так знайомий хаос зовні і всередині, бездумне марнування життя, гірке прозріння та запізніла покута.

Взагалі, брати Дарденн – унікальне явище у світовому кіно, творчий дует, який зумів завоювати у Каннах дві Золоті пальмові гілки, один головний приз журі, два призи екуменічного журі. Більше серед канських лауреатів немає ні у кого!!!

Одна з Золотих гілок – за „Дитину”. Їхня творча манера межує з реалізмом, але у новій його якості і водночас, за своєю сміливістю та відвертістю, є, безумовно, новаторською. Мало кому вдається настільки пронизливо та правдиво показати життя людей та зрушити застій душ глядачів. І хоча насправді режисери надзвичайно скромні в оцінці власної творчості, маємо справу з мистецтвом високої місії, що є рідкістю у сучасній кон’юнктурі кіна…

Олег Яськів

 

Jean-Pierre & Luc Dardenne, L’enfant, 2005.

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

21 жовтня у кав’ярні-галереї «Штука» святкують день народження Діззі Гіллеспі - видатного джазового трубача, вокаліста, композитора, одного із засновників стилю «бібоп».

Діззі Гіллеспі неперевершено грав на трубі і чудово імпровізував. Проживши 75 років, встиг дуже багато: став співавтором нового джазового стилю, записав сотні композицій і платівок, які зараз є частиною золотого фонду джазу, створив кілька колективів, кожен із яких - достатня причина пам’ятати про музиканта. Впродовж кількох десятиліть Гіллеспі втілював образ «запаморочливого» джазмена і мав неабиякий вплив на багатьох музикантів наступних поколінь, не тільки трубачів. А ще Гіллеспі був законодавцем сценічної моди і дуже любив екстравагантні костюми та головні убори.

Оце - скупий портрет Діззі Гіллеспі. А щоб послухати музиканта і почитати про нього більше, запрошуємо у кав’ярню.

Вхід вільний.

 

Dizzy Gillespie  на YouTUBE: http://www.youtube.com/watch?v=6ScgUCDd9l0

На вихідних 19 і 20 жовтня о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на фортепіанні концерти Марії Паньків «У круговерті осені».

У програмі - українська та світова класика, джазові обробки.

Серед нових композицій:

• R. Cocciante “Belle”;
• A. Celentano “Confessa”;
• A. Piazzola “Libertango”;
• F. Chopin “Прелюдії”;
• “Fetch”, звукова доріжка із фільму «Хатіко».

Вхід вільний.

Дорогі гості кав'ярні!

З прикрістю повідомляємо, що через технічні причини концерт "Музика старовинних королівств" від міжнародного барокового проекту "Менестрелі" не відбудеться. Від імені кав'ярні "Штука" та організатора Лєни Дадукєвич просимо вибачення за завдані клопоти.

І принагідно запрошуємо на спільний виступ ансамблю старовинної музики "Львівські менестрелі", міжнародного барокового проекту "Менестрелі" (Львів, Бидгощ, Гданськ) та ансамблю давніх  інструментів "Арс Нова" (Варшава) "Музика Першої Речі Посполитої" у неділю 20-го жовтня о 17:00 у Залі органної та камерної музики.

Для більш докладної  інформації про подію просимо звертатись за телефоном - 093 44 671 98.

У четвер 17 жовтня о 19:00 відбудеться прем’єра моновистави Олега Яськіва «Моє Бароко».

Авторський проект Олега Яськіва – це цикл моновистав, присвячених видатним композиторам та їх епохам, у яких літературне слово поєднується з музикою та екранними формами (анімація, хореографія, кіно) в єдине за ідеєю, філософією і втіленням представлення.

Це третя моновистава з авторського циклу розповідей про життя та творчість великих митців минулого, який був започаткований у 2011-2012рр. моновиставами «Мій Моцарт» і «Мій Бетговен».

«Моє Бароко» – це масштабне полотно, яке висвітлює культурний контекст епохи європейського Бароко, дух музики та сторінки життя найвидатніших композиторів того часу (Й. С. Бах, Г. Гендель, А. Вівальді, Д. Скарлатті). У ньому розкривається психологічний та соціальний портрет композиторів, культурні та історичні джерела їх музики, робиться спроба прокласти мости між епохами та, найголовніше, пізнати феномен музики. Літературне слово поєднане з музичними творами і кращими сучасними хореографічними та анімаційними інтерпретаціями композицій.

Розповідь побудована на неакадемічному і нетрадиційному розкритті духовного світу великих композиторів та їх музики, покликана розкрити феномен генія і трагізм його стосунків зі світом.

Задум та втілення такого проекту є новим для україномовного простору і здійснюється в Україні вперше!

Головна ідея проекту покликана повернути людині любов до Музики та розширити розуміння природи творчості.

Автор розглядає глядача як невід’ємну частину простору спілкування під час представлення, тим самим вони на якийсь час разом складають єдине інтелектуальне і духовне середовище.

Запрошуються усі шанувальники музики, кіно, хореографії, анімації та літератури, освічені та відкриті до культури мешканці та гості Львова.

 

Додаткова інформація про подію – 067 255 23 01.

Резервування столиків – 097 586 81 95.

У вівторок 15 жовтня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Мартіна Скорсезе «Скажений бик» (США, 1980).

Хіба можна не любити Роберта де Ніро? Складно заперечити. Безумовно, Роберт де Ніро – один з кращих і, головне, улюблених акторів сучасності. А от на запитання «Хіба можна не любити Мартіна Скорсезе?» не всі дадуть ствердну відповідь, бо цей великий кінорежисер пройшов дуже нерівний творчий шлях.

Однак точкою безумовного накладання успіхів обох став фільм «Скажений бик».

Ця стрічка стала знаковою для обох американських італійців, та ще й найближчих друзів. У ній кожен досягнув своєї вершини. Цією стрічкою один друг – Роберт де Ніро – врятував життя іншому – Мартіну Скорсезе – витягнувши того з петлі наркотиків. Цією стрічкою був нарешті встановлений стандарт біографічних фільмів, який мало кому вдалося відтоді досягти.

Жорстка життєва драматургія Джейка Ла Мотти (до речі, ще живого на час створення фільму), відомого американського боксера, яка покладена в основу фільму, стала вдячним матеріалом, з якого режисер і актор вибудували епічну історію про боротьбу в людині піднесеного та ницого, шаленства внутрішнього зла та благосні надії, сліпоти жорстокості і прозріння каяття. В епіцентрі драматургії фільму – доля непростої людини у складному світі, де мало світла і добра. Життя людини – як корида з власною пристрастю, з прихованим шаленством, зі спокусами світу. Шлях боксера до спортивної вершини поданий як противага до опускання у безодню моральної руйнації.

Чи не вперше в історії кіно образ героя – не цілком позитивний, а героїчне у фільмі приховане не лише у стійкості боксера на ринзі, але й у співжитті з шаленим боксером поза рингом.

Бездоганне стилістичне – наближене до документальної природи – вирішення фільму, контрастне чорно-біле зображення, яке пригнічує нечасте кольорове втручання, стримана, але прониклива і образна музика, складають суворий контрапункт фільму. А геніальна гра акторів – і не лише Роберта де Ніро, але й Джо Пеші – довершила канонізацію фільму до кінематографічного Олімпу.

Після «Скаженого бика» такі фільми про бокс як «Роккі» виглядають дитячою, нехай і дорогою, самодіяльністю. Хоча фільм Скорсезе не стільки про бокс, скільки про такі філософські поняття як Людина, Характер, Любов, Ненависть.

Нам, українцям, як мало кому, близька тема боксу, бо дає нації надію на успіх. Однак «Скажений бик» – значно ширше полотно, яке майже не накладається на улюблені нами імена.

Це ідеальне кінематографічне втілення “крові та піску”, які метафорично, але майже обов’язково оточують кожного. Де б він не жив, ким би не був, скільки б себе не обманював…

Це один з класичних фільмів, обов’язкових до перегляду «на всі часи». Фільм отримав багато заслужених нагород, але не головну. Хоча став найкращим аргументом для головного Оскара режисерові Скорсезе, який, за незбагненною логікою, так чомусь йому і не дістався.

Олег Яськів

 

Martin Scorsese, Raging Bull, 1980

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

14 жовтня о 19:00 у кав’ярні «Штука» відкриється виставка світлин Джошуа Претта «З Європи. З любов’ю». Триватиме експозиція до 31 жовтня.

«З Європи. З любов’ю» - дебютний фотопроект. Поки-що Джошуа Претт більш відомий у нашому місті як здібний музикант. До уваги глядачів представлено 15 світлин із різних куточків Європи, де, за словами автора, «відчуваєш радість, справжню красу, любов до людей, міст і місць навколо».

Запрошуємо щодня з 9:00 до 22:00.

Про автора

Народився 8 березня 1995 року в Індіанаполісі, штат Індіана.

Вивчав музичну теорію. Гру на гітарі та фотографію опанував самостійно.

В Україні мешкає 14 років. Здійснює місіонерську роботу при євангельській церкві «Нові обрії».

Інтернет-сторінка - http://joshuapratt.jimdo.com/