Сьогодні кав’ярня-галерея «ШТУКА» відзначатиме подвійне свято. 29 серпня з різницею в чотири роки у США народились дві яскраві зірки джазу – саксофоніст і композитор Чарлі «Пташка» Паркер та співачка і піаністка Діна Вашингтон.

Чарлі Паркера можна справедливо назвати батьком сучасного джазу. Саме він стояв у витоків нового на той час стилю «бібоп», який згодом ліг в основу усієї сучасної джазової музики. Геніальний альт-саксофоніст, що приніс у джаз безліч нових ідей. Його імпровізації, які сміливо відходили від стандартної мелодійності тем, стали своєрідним мостом між солодким звучанням популярного джазу і новими формами імпровізаційного мистецтва. Відомий під прізвиськом «Пташка». Страждав від наркотичної та алкогольної залежності, а про його недовге життя складали легенди.

Діна Вашингтон – одна з найулюбленіших і суперечливих американських джазових співачок. У неї було безліч прихильників, проте критики звинувачували її у перебільшеній любові до комерційної музики. Діну Вашингтон удостоїли титулу «Королеви блюзу». Особисте життя співачки було не надто щасливим: 8 шлюбів, 7 розлучень, коханці та зловживання алкоголем.

«Пташка» та «Королева блюзу» - майже однолітки. Розквіт їхньої кар’єри припав на другу половину 1940 – початок 1950 років. Життя обидвох обірвались трагічно і передчасно, не досягши 40-річчя: Паркер помер у 35 від цирозу печінки та гострої виразки шлунку, а Вашингтон - у 39 від передозування дієтичними таблетками та алкоголем.

Незважаючи на короткочасність життя музикантів, вони були яскравими та плідними, у чому зможуть сьогодні пересвідчитись на власні вуха усі відвідувачі кав’ярні.

Charlie Parker на YouTUBE: http://www.youtube.com/watch?v=UTORd2Y_X6U

Dinah Washington на YouTUBE: http://www.youtube.com/watch?v=emkqc3PIw8E

29 серпня о 18:30 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на зустріч Клубу шанувальників Галичини із Ларисою Спаською, завідувачем Музею мистецтва давньої української книги. Мова йтиме про славетного друкаря Івана Федорова.

Іван Федоров працював у Львові впродовж 1572 - 1575 років. А у 1583 році був похований у монастирі Св. Онуфрія на Підзамче. Його вплив на розвиток книгодрукування та просвіти безперечно є вагомим. Водночас історія Івана Федорова викликає і чимало запитань: найпекучіше – чи знайдені останки, які більше двадцяти років зберігаються у сейфі Музею, належать першодрукареві, а ще - чому його часто називають Федоровичем, ким він був за національністю… Про це і поговоримо у четверговий вечір.

Вхід вільний.

Зустрічі Клубу шанувальників Галичини відбуваються щомісяця.

Організатор – кав’ярня-галерея «ШТУКА».

У вівторок 27 серпня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Девіда Маккензі «Остання любов на Землі» (Великобританія-Данія, 2011р.).

Напевно, не один з нас відчуває, що людство рухається з прискоренням, від якого стає трохи моторошно. Ніби все розвивається логічно, з’являються щораз новіші можливості, прогрес змінює всі аспекти життя. Але разом з тим з’являється відчуття, що ми також і втрачаємо. Щось таке, що не підлягає динамічним законам розвитку, з чого збудована людина як духовне творіння.

Можна припустити, що апокаліпсис настане не в результаті техногенних катастроф чи позаземних втручань – як це полюбляють зображувати поверхові письменники та кінорежисери – а через те, що людина втратить найголовніші відчуття, через які пізнає світ зовнішній та світ внутрішній, почуття, якими мотивується у стосунках з іншими.

Біологічна людина стає духовною Людиною завдяки здатності співпереживати, радіти, сумувати, любити. Музика, слово, кольори – невід’ємні складові нашої індивідуальності. Але, мабуть, головна цінність – здатність кохати. Кохання – останній бастіон, який захищає людину від саморуйнації. З нього, як з джерела, виходять інші почуття, які разом і складають смак життя.

Британський режисер Девід Маккензі створив цілковито нетиповий як для фантастичного жанру фільм. Через це “Остання любов на Землі” (або як в оригіналі “Досконале почуття”) складно назвати фантастикою. Навпаки, це дуже людяний, дуже актуальний, дуже потрібний фільм для кожного. Дивовижна атмосфера фільму, чутлива камера оператора, продумані діалоги зв’язуються глибокою музикою в єдине екранне дійство, яке виводить фільм поза рамки звиклих жанрів. Так отримуємо сучасне кіно про сучасну людину, яке стоїть на сторожі її душі.

Перевагою стрічки Маккензі є те, що вона позбавлена моралізації, медитативності чи інших форм екранної нудьги, якими часто хибують фільми багатьох “розумних” режисерів. Фільм цікавий, видовищний і глибокий водночас. І при цьому він про любов – це останнє і найважливіше людське почуття…

Саме тому, а ще через особливу відкриту структуру, фільм увійде у вашу душу. Адже вона є. А в ній – останнє і найважливіше почуття – любов…

У ролях: Юен Макгрегор, Ева Грін.

Музика: Макс Ріхтер.

Perfect Sense, David Mackenzie, 2011.

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

На вихідних 24 та 25 серпня о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на фортепіанні концерти Марії Паньків «Закипіло, зашуміло – тільки прапори цвітуть…»*.

У програмі:

• В.Барвінський «Прелюдія»;
• А. Кос-Анатольський «Зозулі»;
• М. Скорик «Мелодія»;
• В. Косенко «Колискова»;
• «Віють вітри», українська народна пісня;
• «Намалюй мені ніч», українська народна  пісня;
• «Ой не світи, місяченьку», в обробці М.Лисенка;
• «Ой у полі тихий вітер віє», в обробці Б.Лятошинського;
• «Прощання», в обробці Ф.Надененка;
• «Шуміла ліщина», українська народна пісня в обробці М.Скорика та інші.

Вхід вільний.

*) Павло Тичина «На майдані коло церкви», 1918

21 серпня кав’ярня-галерея «Штука» святкує 109-ту річницю з дня народження Каунта Бейсі.

Видатний джазовий піаніст та лідер біг-бенду, який, граючи у водевільних групах, працюючи тапером у кінотеатрі, акомпануючи блюзовим співачкам у кабаре і танцювальних клубах, таки досягнув своїм хистом визнання далеко за межами Сполучених Штатів. Каунт Бейсі - одна із найбільш вагомих фігур в історії свінгу. Також він перетворив блюз на універсальний жанр – в його оркестрі звучали і швидкі блюзи, і повільні, і трагічні, і гротескні.

Відзначаємо уродини, слухаючи сьогодні лиш його музику. Також підготували невеличку історію про життя музиканта. Вхід вільний.

Count Basie на YouTUBE: http://www.youtube.com/watch?v=8IVX8BayOCA

У вівторок 20 серпня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Жака Одіара «Іржа та кістка» (Франція, 2012р.).

Жак Одіар – безумовно, головний режисер Франції останнього десятиріччя. І не лише через рекордні кількості нагород. На його фільми очікують з уже призабутим піднесенням як провідні кінофестивалі так і кінотеатри масового глядача (останній фільм уже переглянуло майже 2 млн. глядачів у Франції). Бо такі як Одіар здатні повернути кіно його майже втрачене покликання: бути духовною їжею для розуму та водночас захопливою розвагою для очей.

Фільми Одіара здатен сприйняти майже кожен. Адже серед багатьох смислів та рівнів сприйняття, прихованих у них, будь-хто знайде відповідний своїм духовним та естетичним запитам.

Таємниця творчості Жака Одіара досить проста – правда життя у всіх його проявах, захопливий сюжет, зрозумілі герої та їхні нестримувані жодними рамками пристрасті.

Але є одна особливість, яка вирізняє його від більшості режисерів навіть найвищого рівня. Це майже євангельське прагнення бути поруч з найбільш скривдженими долею, життям, суспільством. Його герої – це прості та зрозумілі всім люди, які виявляють таку жадану життєву силу, що перетворює їх на справжніх героїв. Що змушує співпереживати не лише розумом, але й серцем. Тому його фільми сприймаються не лише як інша, особлива реальність життя сучасної Франції, але й близькі глядачам більшості країн, і нашої у тому числі.

Серце і те, що ми вкладаємо у його розуміння – співчуття, мужність, любов, терпимість, самовідданість – абсолютний центр уваги фільмів Жака Одіара, якими б важкими візуально чи змістовно вони не були.

Новий фільм режисера «Іржа та кістка» сфокусований у серце кожного глядача, а, вірніше, людини. Він – про необхідність боротися за життя, за гідність, за обов’язковість залишатися людиною за будь-яких, навіть надважких, обставин. Піднесений і приземлений, добрий і жорстокий, фільм говорить про прості речі – кохання, милосердя, небайдужість – простою історією, простою візуальною картинкою. Але водночас фільм вийшов вишукано естетським, “акторським”, дуже музичним, позбавленим надмірностей і мелодраматичних компромісів. А для мене ще і ковтком “чистого” кіно серед потоку відверто слабких фестивальних і “касових” фільмів.

Їсти попкорн чи цілуватися при такому фільмі складно. Думати про прибутки чи кар’єрні інтриги також. Навіть радіти, що у тебе все значно краще у житті, ніж у екранних героїв, соромно. Якщо маєш серце. Тому що головне – це людина і її вчинки, сльози та кров, радість та біль. І перемога, коли все закінчиться…

Нагороди: 4 премії Сезар

De rouille et d’os, Jacques Audiard, 2012

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

У неділю 18 серпня о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на фортепіанний концерт Марії Паньків «Літніх мелодій вихор».

У програмі:

• Т. Юріма "River flows in you";
• Р. Хагман "Do not my love";
• Й. Матіа – Регтайм;
• І. Хайфіц "Deep river";
• А. П’яццолла “Танго”;
• Б. Кемпферт "Stranger in the night";
• А. Глен "Crying in the chapel";
• В. Браун "If I can dream";
• А. Джеймс "Summer time";
• А. П’яццолла "Le grand tango";
• Х. Гаріссон "Generous Portions";
• Р. Лолленд "Song from a secret garden";
• А. П’яццолла "Oblivion".

Вхід вільний.

16 серпня кав’ярня-галерея «Штука» запрошує відзначити 84-ті уродини видатного американського джазового піаніста Біла Еванса.

Біл Еванс – один із найбільш впливових і цитованих піаністів ХХст. Його творче новаторство полягає у створенні нових концепцій гармонії і ритму, а також – у вмінні вишукано поєднувати елементи класичної музики та джазу. Еванс – один із творців сучасного джазового стилю “piano trio”. Музикант 31 раз номінувався на нагороду «Греммі» і отримав її сім разів.

Тож сьогодні кав’ярня-галерея «ШТУКА» запрошує  послухати витончені експерименти талановитого Біла Еванса, а також – довідатись трохи цікавих фактів з життя музиканта. Вхід вільний.

Bill Evans на YouTUBE: http://www.youtube.com/watch?v=dH3GSrCmzC8

У вівторок 13 серпня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Еріка Ромера «Моя ніч у Мод» (Франція, 1969р.).

Творчість великого французького режисера Еріка Ромера, одного з лідерів французької «нової хвилі», повертає нам відчуття справжнього кіно. У його фільмах немає спецефектів та формотворчих експериментів. Вони позбавлені мелодраматизму у всіх можливих на сьогодні формах. Є лише людина зі своїм внутрішнім світом та зовнішній світ, який намагається той внутрішній світ розхитати. Драматургія фільмів Ромера постає з невпинного бажання людини знайти своє щастя. І саме у цьому розкривається багатогранний світ фільмів Ромера. Адже у них розповідається про найважливіші для людини почуття, цінності, моральні основи. Недаремно свої фільми режисер об’єднував у цикли («Казки пір року», «Комедії та звичаї», «Моральні історії»), які розкривали природу людської душі, внутрішньої свободи або ж допомагали людині у визначенні орієнтирів життя.

Фільми Ромера позбавлені політичних, військових, економічних чи соціальних контекстів. У центрі їх уваги – завжди людина. Причому ця людина – не міфічний супергерой або ж декласований маргінал, а реальний персонаж нашого життя, якого легко знайти серед наших знайомих та рідних. Якого навіть легко розгледіти у нас самих. Ця людина хоче любити і щоб її любили, хоче збудувати власний світ радостей та улюблених справ, і щоб цей світ залишався непорушним. Така людина стоїть на власних моральних підвалинах, які покликані дати їй рівновагу зі світом та Богом. Адже все найцікавіше у нашому житті відбувається саме у цих координатах. Усі справжні драми та революції вирують у серці та голові. І дуже важливо допомогти людині не загубити себе у цьому невеликому, але такому безмежному світі.

Ерік Ромер саме у цьому бачив власне покликання. Тому його фільми сприймаються чи не найкращою терапією людських душ. Кращі з них здатні увійти у серце і залишитись у пам’яті дуже органічно, так ніби і були частиною нас самих. Так ніби це ми самі знімаємо таке кіно, так ніби це кіно саме про нас або ж ми знаємо про кого. Це дуже і дуже рідкісна ознака для кінорежисера, і Ерік Ромер тут неперевершений.

У його фільмах увага глядача утримується не стільки дією і тим паче не спецефектами, а виключно словами, роздумами, діалогами, розмовами. Зрештою, слова залишаються з нами повсякчас, навіть на самоті. Ерік Ромер ставиться до слова з величезною повагою. Його діалоги продумані, захопливі, літературні та кінематографічні водночас.

Фільм «Моя ніч у Мод» входить у цикл фільмів «Шість моральних історій» і є, мабуть, кращим фільмом не лише цього циклу, але й усієї творчості майстра. Філософський та моральний фундамент фільму побудований на знаменитому парі Паскаля про віру в Бога. Але елегантна камерна історія стосунків чоловіка та його жінок, фільм розростається до епічних масштабів завдяки різноманіттю тем, які підіймаються його героями. Серед них і пошуки сенсу життя, свободи, свого місця у житті, ставлення до кохання, релігії, науки, сім’ї, побудова моральних підвалин для внутрішньої рівноваги. При цьому фільм просякнутий витонченим еротизмом і драматургією, тихими пейзажами, які забезпечують ідеальну атмосферу для сприйняття фільму.

«Моя ніч у Мод» – еталонний приклад фільму на всі часи, потрібного кожному, де б і коли він не жив. Ви це зрозумієте, ви це обов’язково відчуєте…

Ma nuit chez Maud, Eric Rohmer, France, 1969.

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

У неділю 11 серпня о 20:00 кав’ярня «Штука» запрошує на фортепіанний концерт Марії Паньків «Літніх мелодій вихор».

У програмі:

• Т. Юріма "River flows in you";
• Р. Хагман "Do not my love";
• Й. Матіа – Регтайм;
• І. Хайфіц "Deep river";
• А. П’яццолла “Танго”;
• Б. Кемпферт "Stranger in the night";
• А. Глен "Crying in the chapel";
• В. Браун "If I can dream";
• А. Джеймс "Summer time";
• А. П’яццолла "Le grand tango";
• Х. Гаріссон "Generous Portions";
• Р. Лолленд "Song from a secret garden";
• А. П’яццолла "Oblivion".

Вхід вільний.