З 1 по 30 листопада кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на виставку «Штрихи до музичного портрету Львова», яка проводиться в рамках проекту «110 років Музикальної кам’яниці» та присвячена українським музичним діячам першої половини ХХ ст., чиї життя і праця були тісно пов’язані зі Львовом. Матеріали експозиції - з фондів Музею Соломії Крушельницької і приватної колекції львів’янина Олександра Москаленка. Відкриття – у п’ятницю 8 листопада о 18:30.

Яким є "музичний портрет" Львова – європейським чи суто галицьким? Ймовірно, це місто має своє особливе, тільки йому притаманне обличчя. Одна з прикметних характеристик галицької столиці окреслена так: "музика в камені". Своєрідний "музичний архітектурний ансамбль" Львова творять міські театри, провідну партію серед яких веде Львівська Опера. Красу і велич музичної архітектури міста підкреслюють будинки філармонії та музичного училища, органний зал і численні храми, а також звукова гама львівських парків. "Музичні профілі" давнього Львова – багатоликі та мультинаціональні, представлені іменами талановитих митців. Серед найяскравіших особистостей минулого, які пов’язані зі Львовом, є польський композитор доби Ренесансу Мартін Леополіта, австрієць Франц Ксавер Моцарт (наймолодший син Вольфганга Амадея Моцарта), відомий німецький теоретик музики Філіп Кірнбергер (учень Йогана Себастьяна Баха), польський музикант Юзеф Ельснер (ректор Варшавської консерваторії, учитель Фридеріка Шопена), видатний скрипаль Кароль Ліпінський (суперник і друг Паганіні) та чимало інших. Українські митці представлені також знаменитими іменами: співаків Соломії Крушельницької, Олександра Мишуги, Модеста Менцинського, Михайла Голинського, Іри Маланюк, композиторів Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Остапа і Нестора Нижанківських, Миколи Колесси, піаністів Володимири Божейко, Любки Колесси, Галі Левицької, Романа Савицького та інших.

У симфонію нашого міста гармонійно вплітається також і особлива мелодія "музикальної кам’яниці" – колишнього будинку Соломії Крушельницької, у якому тепер розташований меморіальний музей славетної львів’янки. Цієї осені виповнюється 110 років відтоді, коли співачка придбала у Львові будинок №23 по вулиці Юзефа Крашевського, тепер – Соломії Крушельницької. Завдяки видатній власниці з часом цей дім отримав назву "музикальної кам’яниці".

Генеральне консульство Республіки Чехія у Львові та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на фестиваль чеського кіно, що триватиме з 5 по 7 листопада у кав’ярні «Штука». В рамках фестивалю будуть показані кращі фільми великого чеського кінорежисера Іржі Менцеля: 5 листопада - «Я обслуговував англійського короля» (2006), 6 листопада – «В старі добрі часи» (1980), 7 листопада - «Поїзди під спостереженням» (1966). Тим самим Кіноклуб і Львів долучаються до святкування 75-річчя великого кінорежисера. Початок показів о 18:30.

Парадоксально, але стереотипи паразитують навіть в освіченому середовищі. Яскравим прикладом колективної сліпоти є утверджена серед українців думка, що найбільшим чеським письменником є Ярослав Гашек, а найвидатнішим чеським романом, звісно, «Пригоди Швейка». Насправді, це не зовсім так, а для чехів, і зовсім не так. Адже вони, та й інший цивілізований світ, вважають найважливішим письменником Богуміла Грабала. А його найвідомішими романами є «Я обслуговував англійського короля», “Поїзди під спостереженням” та “Зрізи” (“В старі добрі часи”). Приємно, що останнім часом українці повертаються до притомності і книги Грабала завойовують належне їм місце не лише у наших книгарнях, але й у домашніх бібліотеках.

От у чому, на щастя, немає сумнівів, - щодо ролі Іржі Менцеля в історії сучасного чеського кіно. Чехія – дуже кінематографічна країна.  Щонайменше три режисера-чехи стали визнаними світом кінокласиками – Мілош Форман, Іржі Менцель та Вера Хітілова. І якщо Мілош Форман остаточно реалізувався у США, то Менцель і Хітілова стали питомо чеськими митцями.

Іржі Менцель – безумовний живий класик, на ньому вчилися і з нього виростали цілі покоління «молодих і розгніваних» чеських режисерів, тих, які створили національній кінематографії міжнародну славу. Але найбільше приємно, що Менцель – режисер, світова слава до якого прийшла у сміливих шестидесятих – ще працює і продовжує знімати шедеври.

Найкращі свої фільм Менцель зняв саме за романами Богуміла Грабала.

“Я обслуговував англійського короля” – блискучий виклад майже півстолітньої історії Чехії, розказаний крізь призму привабливого і дотепного авантюриста не може не захоплювати як правдивим відтворенням епохи, характерів, так і витонченим гумором. Менцелю дивовижним чином вдалося вхопити і передати особливий дух Чехії середини минулого сторіччя та ще й приправити його витонченим еротизмом. А ще цей фільм дивним чином є дуже “львівським” за атмосферою та гумором. Чехія періоду першої республіки є тим містом, яким був Львів за польської влади між першою та другою світовими війнам, або яким би він міг стати якби галичанам вдалося здобути власну незалежну республіку.

Фільм надзвичайно красивий, атмосферний, “архітектурний”, наповнений гарними жінками та розкішними інтер’єрами.

Інші фільми Іржі Менцеля також є екранізаціями Богуміла Грабала.

Ключовим у біографії майстра став “Поїзди під спостереженням”, за який він отримав Оскара та нагороду Британської кіноакадемії за кращий іноземний фільм. У цьому фільмі, який став еталонним зразком чеської “нової хвилі” та авторського кіно загалом, режисер відтворює атмосферу періоду Другої світової війни, при цьому уникаючи військових акцентів і зображує процес дорослішання молодого юнака. Фільм завдяки блискучій режисерській манері та тонкому психологізму вразив кінематографічний світ і став справжньою класикою світового кіно.

У фільмі “В старі добрі часи” (Зрізи) режисер знову ж повертається до епохи двадцятих років, щоправда зображує життя маленького провінційного чеського містечка. Але характерна манера, приправлена гумором та еротизмом, зберігається.

Поєднання великої літератури і доброго кіно дає гарантоване задоволення. А що ще потрібно, коли надворі тепла осінь і на роботу ходиш лише через те, що увечері можна смачно посидіти з друзями за келихом пива, доброго вина чи запашної кави. Десь за столиком під призахіднім сонцем або у затишній темряві біля кіноекрану…

Олег Яськів

На вихідних 2 і 3 листопада у кав’ярні «Штука» вечорами музикуватимуть піаністка Марія Паньків і скрипалька Лілія Бріль. У суботу о 19:00 запрошуємо на фортепіанний концерт, у неділю о 20:00 – на скрипковий.

У суботній програмі - українська та світова класика, джазові обробки. Серед нових композицій:

• R. Cocciante “Belle”;
• Celentano “Confessa”;
• A.Piazzola “Libertango”;
• F. Chopin “Прелюдії”;
• “Fetch”, звукова доріжка із фільму «Хатіко».

У неділю звучатимуть:

• К. Гардель «Аромат жінки»;
• Д. Шостакович «Вальс»;
• Л. Боккеріні «Менует»;
• А. Кос-Анатольський «Ой,ти дівчино…»;
• A. Piazzolla «Oblivion»;
• А. Дворжак «Гумореска»;
• F. Sinatra «Moon river»;
• К. Фролов «Жарт-сувенір»;
• З. Фібіх «Поема»;
• О. Понамарьов «Я ніколи...»;
• Beatles «Yesterday»;
• М. Скорик «Мелодія»;
• А. Дюпарк «Полька».

Вхід безкоштовний.

У четвер 31 жовтня о 18:30 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на зустріч Клубу шанувальників Галичини «Скромна привабливість галицького піару: зірки на львівській сцені початку ХХст. у світлі місцевої преси». Розповідатиме Лідія Мельник, журналістка та музикознавець.

Про те, як галицькі видання висвітлювали музичні події початку минулого століття, Лідія Мельник має намір розповісти, згадавши візити до Львова Густава Малера та Миколи Лисенка. А нещодавня публікація лектором книги “Музична журналістика: теорія, історія, стратегії. На прикладах із щоденної преси Львова від початків до сьогодення” лиш додає певності у тому, що розповідь буде щедро ілюстрованою та цікавою.

Вхід вільний.

Зустрічі Клубу шанувальників Галичини відбуваються щомісяця.

Організатор – кав’ярня-галерея «ШТУКА».

28 жовтня у «Штуку» обіцяв навідатись Олександр Ліпський і трохи пограти на гітарі фламенко. Запрошуємо до товариства!

Початок о 20:00, вхід вільний.

Сторінка Олександра Ліпського, присвячена фламенко - http://flamenco.lviv.ua/

27 жовтня о 18:30 у кав’ярні «Штука» відбудеться зустріч поетично-музичного клубу «Забавлянка». Читання чергуватимуться із акустичними композиціями від гуртів "Piano" та "СолоДощів".

Клуб створено два роки тому для об’єднання «голодних писак вільної поезії». Організатори обіцяють затишну атмосферу та запрошують до товариства «поетів і поетес, бардів та диваків, гультіпак та вар’ятів світу сього».

Вхід вільний.

Контакти організаторів - 093 11 38 698, 063 167 0 572.

Кав’ярня «Штука» у суботу 26 жовтня запрошує на скрипковий концерт Лілії Бріль «Палає скрипка, тихне, в’яне…»*. Початок о 20:00.

Суботня програма:

• К. Гардель - Аромат жінки;
• Д. Шостакович – Вальс;
• Л. Боккеріні – Менует;
• А. Кос-Анатольський - Ой,ти дівчино…;
• A. Piazzolla – Oblivion;
• А. Дворжак – Гумореска;
• F. Sinatra - Moon river;
• К. Фролов - Жарт-сувенір;
• З. Фібіх – Поема;
• О. Понамарьов - Я ніколи...;
• Beatles – Yesterday;
• М. Скорик – Мелодія;
• А. Дюпарк – Полька.

Вхід безкоштовний.

*) з «Елегії про співучі двері» Богдана-Ігоря Антонича, 1934р.

У вівторок 22 жовтня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Жан-П’єра і Люка Дарденнів «Дитина» (Бельгія-Франція, 2005).

Осіння пора передбачає особливий настрій, в якому меланхолія розведена роздумами про те, на що часу не буває влітку. У цьому настрої очі шукають свої фарби, але розум потребує ідей, які варті довгих осінніх вечорів крізь задощені шибки. За тими шибками повсякденне життя інших, яке протікає повз нас. Суєта інших, радості інших, трагедії інших. Але насправді, якщо подумати – одним з довгих осінніх вечорів – то і наше життя таке ж, і також для когось проминає поруч. І коли все гаразд, то нам і майже байдуже. А коли ні… Чи розгледить хтось вас крізь залиті дощем та егоїзмом шибки? Мені здається, що саме у момент коли хтось помічає в іншому людину, тоді він сам стає людиною.

Свого часу Жан-П’єр Дарденн так охарактеризував кіно, яке вони з братом Люком знімають: «Нас цікавить те, як можна стати людиною в загальному розумінні, не отримавши ніякого заповіту від предків». Це ризиковий і складний постулат для сучасної Європи та й світового кіно загалом. Але навіть незважаючи на теперішню деяку моду на соціальність, робити в рамках цієї відповідальності добре кіно можуть лише одиниці. Брати Дарденн – безумовні лідери, а швидше, заслужені моральні авторитети. Заслужені своїми фільмами, своїм служінням інтересам людини, своїм непохитним бажанням повертати надію кожному, помічати унікальне серед найупослідженого.

«Дитина» – без перебільшення, мабуть, один з найкращих їхніх фільмів, і один з найсильніших фільмів десятиріччя. У ньому можна побачити інше обличчя сучасної Європи. На цьому обличчі ледь помітні шрами від «Злочину та кари» Достоєвського, екзистенційних романів Камю та християнських драм покаяння. Така Європа нам близька, ми в ній – уже свої. Нам разом так знайомий хаос зовні і всередині, бездумне марнування життя, гірке прозріння та запізніла покута.

Взагалі, брати Дарденн – унікальне явище у світовому кіно, творчий дует, який зумів завоювати у Каннах дві Золоті пальмові гілки, один головний приз журі, два призи екуменічного журі. Більше серед канських лауреатів немає ні у кого!!!

Одна з Золотих гілок – за „Дитину”. Їхня творча манера межує з реалізмом, але у новій його якості і водночас, за своєю сміливістю та відвертістю, є, безумовно, новаторською. Мало кому вдається настільки пронизливо та правдиво показати життя людей та зрушити застій душ глядачів. І хоча насправді режисери надзвичайно скромні в оцінці власної творчості, маємо справу з мистецтвом високої місії, що є рідкістю у сучасній кон’юнктурі кіна…

Олег Яськів

Jean-Pierre & Luc Dardenne, L’enfant, 2005.

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

21 жовтня у кав’ярні-галереї «Штука» святкують день народження Діззі Гіллеспі - видатного джазового трубача, вокаліста, композитора, одного із засновників стилю «бібоп».

Діззі Гіллеспі неперевершено грав на трубі і чудово імпровізував. Проживши 75 років, встиг дуже багато: став співавтором нового джазового стилю, записав сотні композицій і платівок, які зараз є частиною золотого фонду джазу, створив кілька колективів, кожен із яких - достатня причина пам’ятати про музиканта. Впродовж кількох десятиліть Гіллеспі втілював образ «запаморочливого» джазмена і мав неабиякий вплив на багатьох музикантів наступних поколінь, не тільки трубачів. А ще Гіллеспі був законодавцем сценічної моди і дуже любив екстравагантні костюми та головні убори.

Оце - скупий портрет Діззі Гіллеспі. А щоб послухати музиканта і почитати про нього більше, запрошуємо у кав’ярню.

Вхід вільний.

Dizzy Gillespie  на YouTUBE: http://www.youtube.com/watch?v=6ScgUCDd9l0

На вихідних 19 і 20 жовтня о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на фортепіанні концерти Марії Паньків «У круговерті осені».

У програмі - українська та світова класика, джазові обробки.

Серед нових композицій:

• R. Cocciante “Belle”;
• A. Celentano “Confessa”;
• A. Piazzola “Libertango”;
• F. Chopin “Прелюдії”;
• “Fetch”, звукова доріжка із фільму «Хатіко».

Вхід вільний.