5 вересня о 18:00 у кав’ярні-галереї «Штука» відкриється виставка графічних етюдів Сергія Резніченка «Кавова еротика». Експозиція триватиме до 14 жовтня.

«Мені цікава манера, поведінка, власна мова − з усього цього і ліпиться еротика. Вона може проявитися в будь-який несподіваний момент, у несподіваних деталях − у легкому поруху вій, водоспаді волосся...», - розповідає у одному із інтерв’ю автор. Крізь ніжну чуттєвість, перейняту з полотен Сергія Резніченка, чітко проступає внутрішня напруга; інтенсивності емоціям додають кольорові згустки, які бурхливо перетікають очікувані контури та кордони. І попри все недомовлене, глядачу тут вільно і добре.

Виставку можна оглянути щодня з 9:00 до 22:00. Вхід вільний.

Про автора

Народився 30 жовтня 1968 року у Черкаській області.

Випускник Вищої художньо-промислової школи В.І.Мухіної у Санкт-Петербурзі, спеціальність – монументальний живопис.

Член Національної спілки художників України, «Клубу українських митців».

Роботи Сергія Резніченка зберігаються у колекціях Львівської картинної галереї, Національного музею у Львові, Палацу мистецтв, київському «Мистецькому Арсеналі», приватних колекціях в Україні та за кордоном.

Учасник численних виставок:

·  1989 – Академія мистецтв, м.Оденсе, Данія;

·  1990 – Етнографічний музей, м.Санкт-Петербург, Росія;

·  1992 – Російський музей, м.Санкт-Петербург, Росія;

·  1994 – персональна виставка у Львівській картинній галереї;

·  1995 – колективна виставка у Національної музеї, Львів;

·  1997 – персональна виставка у Палаці мистецтв, Львів;

·  1998 – бієнале «Срібний квадрат», Перемишль, Польща;

·  1998 – трієнале живопису у Центральному будинку художника, Київ;

·  1998 – участь у днях української культури, Україна-Польща;

·  1998-2000 – «Осінній салон», Міжнародна осіння мистецька галерея, Львів;

·  1999 – дизайн-студія «Клер»,Львів;

·  2000 – «Парсуна 2000», Львів;

·  2000 – «Мистецтво на рубежі століть» у Львівській картинній галереї;

·  2001 – трієнале живопису у Центральному будинку художника, Київ;

·  2001 – «До дня незалежності», Київ;

·  2001 – виставка «13», Львів;

·  2001 – «З мистецтвом у ХХІст.», Львів;

·  2002 – «Bliźniemu Swemu», Польща;

·  2002 – галерея «Моро», аукціон «Сучасне українське мистецтво», Київ;

·  2002 – бієнале «Срібний квадрат», Перемишль, Польща;

·  2002 – «Мистецтво України 1991-2002рр.» у Центральному будинку мистецтв, Москва, Росія;

·  2002 – персональна виставка у Музеї гетьманства, Київ;

·  2002 – «Манеж» (осінь) у Центральному будинку мистецтв, Москва, Росія;

·  2003 - «Манеж» (весна) у Центральному будинку мистецтв, Москва, Росія;

·  2003 – персональна виставка у галереї «Тадзіо», Київ;

·  2003, 2006 – галерея «ZUZUK», Прага, Чехія;

·  2004 – галерея «Konstantin Brankuzy» у Будинку парламенту, Бухарест, Румунія;

·  2004 – Royal Exhibition Hall, Амман,Йорданія;

·  2004 – галерея «MIART», Лімасол, Кіпр;

·  2005 - галерея «Тадзіо», Київ;

·  2005 – «Простір», Литва-Польща-Україна;

·  2005 – «Весна-2005», Львів;

·  2005 – “Anne Irwin Fine Arts Gallery”, Атланта, США;

·  2005 – «Територія душі» у Центральному будинку художника, Київ;

·  2006 – галерея “Perve”, Лісабон, Португалія;

·  2006 – персональна виставка у галереї «Арт-блюз», Київ;

·  2007 – «Приборкання Ероса» у галереї «Зелена канапа», Львів;

·  2008 – «АРТ-Київ 2008» у Центральному будинку художника, Київ;

·  2009 – «FINE ART UKRAINE» в Українському домі, Київ;

·  2010 – мистецький фестиваль, dei Calzolari Palace, Gubbio, Italy;

·  2010 – виставка Сергія та Ніни Резніченко у галереї Гері Боумена, Львів;

·  2011 – Палац мистецтв, Львів;

·  2011 – виставка українських митців до Дня незалежності України у Російському культурному центрі, Відень, Австрія;

·  2011 – Музей Тараса Шевченка, Київ;

·  2012 - виставка Сергія та Ніни Резніченко “R+R” у галереї «Зелена канапа», Львів;

·  2012 – “Chelsea Art Fair”, Chelsea Old Town Hall, Kings Road, London, UK;

·  2013 – Різдвяна виставка у галереї Гері Боумена, Львів;

·  2013 – виставка Сергія та Ніни Резніченко у галереї “STÜBER FINE ARTS”, Франкфурт-на-Майні, Німеччина;

·  2013 - «FINE ART UKRAINE» у «Мистецькому Арсеналі», Київ.

Сторінка автора - http://reznichenko.lviv.ua/

У вівторок 3 вересня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Джузеппе Торнаторе «Найкраща пропозиція» (Італія, 2012).

Джузеппе Торнаторе належить до числа вибраних долею режисерів, яким вдається створювати на екрані реальність, переконливішу за дійсність. Його дар, безумовно, підживлений колосальною італійською культурною історією, її кліматом, ландшафтами. Тому кожен фільм майстра у першу чергу позначений його добрим смаком на красу: чи то музики як у «Легенді про піаніста», чи то жінки як у «Малені», чи самого кіно як у “Кінотеатрі Парадізо”, чи, ширше, мистецтва як у «Найкращій пропозиції» – новому кіношедеврі.

Фільми Торнаторе ніколи не «завалюються» у авангард чи артхауз. Йому завжди вистарчало внутрішньої гідності та поваги до глядача, щоб не впадати у крайнощі, в яких втрачається головне. Адже саме про головне розповідають фільми Торнаторе. Про талант і його самотність, про привабливість і заздрість до неї, про кохання – справжнє, шалене – і його неможливість. В його фільмах багато красивих облич, пейзажів, музики, ракурсів. «Його» актори ніколи не переграють або не дограють і завжди на місці. І що найголовніше – у його фільмах зовсім немає банальностей, моралізаторства, схематизму та кон’юнктури. Вони можуть бути масштабними та дорогими, не поступаючись кращим зразкам Голівуду, але при цьому обов’язково зберігаючи глибоку змістовність. Кращі фільми Торнаторе – це яскраві антитези до поганого кіно, в якому б жанрі вони не були зроблені.

Черговим зразком справді якісного кіно є новий фільм режисера «Найкраща пропозиція». Причому межі цієї якості настільки широкі, що майже кожен знайде у ньому своє задоволення. Любите глибоку гру акторів – вона бездоганна (Джері Раш та Дональд Сазерленд). Маєте добрий музичний смак – насолоджуйтесь стильною музикою Еніо Морріконе (постійного композитора для Торнаторе). Живете мистецтвом – перед вами неперевершений антураж та декорації, яким позаздрять деякі художні музеї (фільм знімався в історичних італійських містах та Празі, а події розгортаються на тлі картин Рафаеля, Тиціана, Бронзіно, Дюрера, Рубенса, Росетті, Ренуара, Модільяні та інших). Ви прихильник гостросюжетних подій – цей фільм також для вас, адже сюжет його цікавий, динамічний і до кінця зберігає інтригу. Прагнете відчувати і бачити кохання на екрані – це саме те головне, про що фільм – про можливість чи неможливість імітації справжнього кохання.

Сюжет у такому фільмі переповідати марно. Він є, він свою функцію зіграє, змушуючи вас з нетерпінням чекати кожного нового кадру. Але головне – переконати вас у тому, що в душі залишиться значно більше. У кожного, мабуть, щось своє. Але спільне для всіх – переповнена радість від співпереживання магії справжнього кіно.

А це багато, дуже багато у наш час ерзаців, симулякрів та спорожніння душ…

Олег Яськів

 La migliore offerta, Giuseppe Tornatore, 2012.

Кіноклуб Олега Яськіва щовівторка у кав’ярні «Штука».

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

У неділю 1 вересня о 20:00 кав’ярня «Штука» запрошує на фортепіанний концерт Марії Паньків.

• Т. Юріма "River flows in you";
• Р. Хагман "Do not my love";
• Й. Матіа – Регтайм;
• І. Хайфіц "Deep river";
• А. П’яццолла “Танго”;
• Б. Кемпферт "Stranger in the night";
• А. Глен "Crying in the chapel";
• В. Браун "If I can dream";
• А. Джеймс "Summer time";
• А. П’яццолла "Le grand tango";
• Х. Гаріссон "Generous Portions";
• Р. Лолленд "Song from a secret garden";
• А. П’яццолла "Oblivion".

Вхід вільний.

Кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на вечір акустичної музики у виконанні Джошуа Претта у п’ятницю 30-го липня о 21:00.

Музика Джошуа – сплав стилів blues та easy listening. Часто лірична, зворушлива, часом провокує підспівувати, але завжди – легка та милозвучна.

Варто наголосити, що у кав’ярні звучать не записи, а Джошуа грає наживо впродовж години чи двох. Вхід вільний.

Канал YouTube - http://www.youtube.com/watch?v=lsFm-JWAyvo

Офіційна Facebook-сторінка - https://www.facebook.com/JoshuaPrattMusic

Сьогодні кав’ярня-галерея «ШТУКА» відзначатиме подвійне свято. 29 серпня з різницею в чотири роки у США народились дві яскраві зірки джазу – саксофоніст і композитор Чарлі «Пташка» Паркер та співачка і піаністка Діна Вашингтон.

Чарлі Паркера можна справедливо назвати батьком сучасного джазу. Саме він стояв у витоків нового на той час стилю «бібоп», який згодом ліг в основу усієї сучасної джазової музики. Геніальний альт-саксофоніст, що приніс у джаз безліч нових ідей. Його імпровізації, які сміливо відходили від стандартної мелодійності тем, стали своєрідним мостом між солодким звучанням популярного джазу і новими формами імпровізаційного мистецтва. Відомий під прізвиськом «Пташка». Страждав від наркотичної та алкогольної залежності, а про його недовге життя складали легенди.

Діна Вашингтон – одна з найулюбленіших і суперечливих американських джазових співачок. У неї було безліч прихильників, проте критики звинувачували її у перебільшеній любові до комерційної музики. Діну Вашингтон удостоїли титулу «Королеви блюзу». Особисте життя співачки було не надто щасливим: 8 шлюбів, 7 розлучень, коханці та зловживання алкоголем.

«Пташка» та «Королева блюзу» - майже однолітки. Розквіт їхньої кар’єри припав на другу половину 1940 – початок 1950 років. Життя обидвох обірвались трагічно і передчасно, не досягши 40-річчя: Паркер помер у 35 від цирозу печінки та гострої виразки шлунку, а Вашингтон - у 39 від передозування дієтичними таблетками та алкоголем.

Незважаючи на короткочасність життя музикантів, вони були яскравими та плідними, у чому зможуть сьогодні пересвідчитись на власні вуха усі відвідувачі кав’ярні.

Charlie Parker на YouTUBE: http://www.youtube.com/watch?v=UTORd2Y_X6U

Dinah Washington на YouTUBE: http://www.youtube.com/watch?v=emkqc3PIw8E

29 серпня о 18:30 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на зустріч Клубу шанувальників Галичини із Ларисою Спаською, завідувачем Музею мистецтва давньої української книги. Мова йтиме про славетного друкаря Івана Федорова.

Іван Федоров працював у Львові впродовж 1572 - 1575 років. А у 1583 році був похований у монастирі Св. Онуфрія на Підзамче. Його вплив на розвиток книгодрукування та просвіти безперечно є вагомим. Водночас історія Івана Федорова викликає і чимало запитань: найпекучіше – чи знайдені останки, які більше двадцяти років зберігаються у сейфі Музею, належать першодрукареві, а ще - чому його часто називають Федоровичем, ким він був за національністю… Про це і поговоримо у четверговий вечір.

Вхід вільний.

Зустрічі Клубу шанувальників Галичини відбуваються щомісяця.

Організатор – кав’ярня-галерея «ШТУКА».

У вівторок 27 серпня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Девіда Маккензі «Остання любов на Землі» (Великобританія-Данія, 2011р.).

Напевно, не один з нас відчуває, що людство рухається з прискоренням, від якого стає трохи моторошно. Ніби все розвивається логічно, з’являються щораз новіші можливості, прогрес змінює всі аспекти життя. Але разом з тим з’являється відчуття, що ми також і втрачаємо. Щось таке, що не підлягає динамічним законам розвитку, з чого збудована людина як духовне творіння.

Можна припустити, що апокаліпсис настане не в результаті техногенних катастроф чи позаземних втручань – як це полюбляють зображувати поверхові письменники та кінорежисери – а через те, що людина втратить найголовніші відчуття, через які пізнає світ зовнішній та світ внутрішній, почуття, якими мотивується у стосунках з іншими.

Біологічна людина стає духовною Людиною завдяки здатності співпереживати, радіти, сумувати, любити. Музика, слово, кольори – невід’ємні складові нашої індивідуальності. Але, мабуть, головна цінність – здатність кохати. Кохання – останній бастіон, який захищає людину від саморуйнації. З нього, як з джерела, виходять інші почуття, які разом і складають смак життя.

Британський режисер Девід Маккензі створив цілковито нетиповий як для фантастичного жанру фільм. Через це “Остання любов на Землі” (або як в оригіналі “Досконале почуття”) складно назвати фантастикою. Навпаки, це дуже людяний, дуже актуальний, дуже потрібний фільм для кожного. Дивовижна атмосфера фільму, чутлива камера оператора, продумані діалоги зв’язуються глибокою музикою в єдине екранне дійство, яке виводить фільм поза рамки звиклих жанрів. Так отримуємо сучасне кіно про сучасну людину, яке стоїть на сторожі її душі.

Перевагою стрічки Маккензі є те, що вона позбавлена моралізації, медитативності чи інших форм екранної нудьги, якими часто хибують фільми багатьох “розумних” режисерів. Фільм цікавий, видовищний і глибокий водночас. І при цьому він про любов – це останнє і найважливіше людське почуття…

Саме тому, а ще через особливу відкриту структуру, фільм увійде у вашу душу. Адже вона є. А в ній – останнє і найважливіше почуття – любов…

У ролях: Юен Макгрегор, Ева Грін.

Музика: Макс Ріхтер.

Perfect Sense, David Mackenzie, 2011.

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

На вихідних 24 та 25 серпня о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на фортепіанні концерти Марії Паньків «Закипіло, зашуміло – тільки прапори цвітуть…»*.

У програмі:

• В.Барвінський «Прелюдія»;
• А. Кос-Анатольський «Зозулі»;
• М. Скорик «Мелодія»;
• В. Косенко «Колискова»;
• «Віють вітри», українська народна пісня;
• «Намалюй мені ніч», українська народна  пісня;
• «Ой не світи, місяченьку», в обробці М.Лисенка;
• «Ой у полі тихий вітер віє», в обробці Б.Лятошинського;
• «Прощання», в обробці Ф.Надененка;
• «Шуміла ліщина», українська народна пісня в обробці М.Скорика та інші.

Вхід вільний.

*) Павло Тичина «На майдані коло церкви», 1918

21 серпня кав’ярня-галерея «Штука» святкує 109-ту річницю з дня народження Каунта Бейсі.

Видатний джазовий піаніст та лідер біг-бенду, який, граючи у водевільних групах, працюючи тапером у кінотеатрі, акомпануючи блюзовим співачкам у кабаре і танцювальних клубах, таки досягнув своїм хистом визнання далеко за межами Сполучених Штатів. Каунт Бейсі - одна із найбільш вагомих фігур в історії свінгу. Також він перетворив блюз на універсальний жанр – в його оркестрі звучали і швидкі блюзи, і повільні, і трагічні, і гротескні.

Відзначаємо уродини, слухаючи сьогодні лиш його музику. Також підготували невеличку історію про життя музиканта. Вхід вільний.

Count Basie на YouTUBE: http://www.youtube.com/watch?v=8IVX8BayOCA

У вівторок 20 серпня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Жака Одіара «Іржа та кістка» (Франція, 2012р.).

Жак Одіар – безумовно, головний режисер Франції останнього десятиріччя. І не лише через рекордні кількості нагород. На його фільми очікують з уже призабутим піднесенням як провідні кінофестивалі так і кінотеатри масового глядача (останній фільм уже переглянуло майже 2 млн. глядачів у Франції). Бо такі як Одіар здатні повернути кіно його майже втрачене покликання: бути духовною їжею для розуму та водночас захопливою розвагою для очей.

Фільми Одіара здатен сприйняти майже кожен. Адже серед багатьох смислів та рівнів сприйняття, прихованих у них, будь-хто знайде відповідний своїм духовним та естетичним запитам.

Таємниця творчості Жака Одіара досить проста – правда життя у всіх його проявах, захопливий сюжет, зрозумілі герої та їхні нестримувані жодними рамками пристрасті.

Але є одна особливість, яка вирізняє його від більшості режисерів навіть найвищого рівня. Це майже євангельське прагнення бути поруч з найбільш скривдженими долею, життям, суспільством. Його герої – це прості та зрозумілі всім люди, які виявляють таку жадану життєву силу, що перетворює їх на справжніх героїв. Що змушує співпереживати не лише розумом, але й серцем. Тому його фільми сприймаються не лише як інша, особлива реальність життя сучасної Франції, але й близькі глядачам більшості країн, і нашої у тому числі.

Серце і те, що ми вкладаємо у його розуміння – співчуття, мужність, любов, терпимість, самовідданість – абсолютний центр уваги фільмів Жака Одіара, якими б важкими візуально чи змістовно вони не були.

Новий фільм режисера «Іржа та кістка» сфокусований у серце кожного глядача, а, вірніше, людини. Він – про необхідність боротися за життя, за гідність, за обов’язковість залишатися людиною за будь-яких, навіть надважких, обставин. Піднесений і приземлений, добрий і жорстокий, фільм говорить про прості речі – кохання, милосердя, небайдужість – простою історією, простою візуальною картинкою. Але водночас фільм вийшов вишукано естетським, “акторським”, дуже музичним, позбавленим надмірностей і мелодраматичних компромісів. А для мене ще і ковтком “чистого” кіно серед потоку відверто слабких фестивальних і “касових” фільмів.

Їсти попкорн чи цілуватися при такому фільмі складно. Думати про прибутки чи кар’єрні інтриги також. Навіть радіти, що у тебе все значно краще у житті, ніж у екранних героїв, соромно. Якщо маєш серце. Тому що головне – це людина і її вчинки, сльози та кров, радість та біль. І перемога, коли все закінчиться…

Нагороди: 4 премії Сезар

De rouille et d’os, Jacques Audiard, 2012

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/