У вівторок
1 жовтня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва
запрошують на перегляд та обговорення фільмів Карлоса Саури «Фламенко, фламенко»
і «Фадо» (Іспанія, 2010 і 2007).
Якась холодна осінь
випала нам. Така ж гарна, як і завжди, але несвоєчасна. Тіло ще хоче тепла,
душа – любові, розум – шаленства. Все це отримуємо в музиці, у танці. Все це
приходить з південним вітром, із запахом моря, щоб залишитись на вулицях наших
міст і ще довго нашіптувати крізь скуйовджене волосся, що пристрасть була,
любов існує, а кохання ще прийде…
Найкращий спосіб
зігріти серце і прогнати холодний смуток – це залишитись з країною, де смуток,
розігрітий сонцем і пристрастю, став невід’ємною частиною життя людини, історії
та культури народу. Народу талановитого, гордого, естетично досконалого. І
кінематографічного, додамо, також…
І якщо химерність
ірраціонального іспанського розуму вповні розкривається у фільмах Педро
Альмодовара, то багатство його гарячої душі – безумовно, у творчості Карлоса
Саури. Обидва – класики, обидва – питомі іспанці, обидва – геніальні, але
водночас дуже різні режисери.
Не можна сказати,
що у кожного з них своя Іспанія. Радше, вони доповнюють один одного і разом
створюють феномен іспанського кіно.
Карлос Саура –
глибокий реаліст і водночас неперевершений поет пластики і музики Іспанії.
Ніхто інший так послідовно не втілював у фільмах дух іспанського танцю та
поезії. Свого часу кінотрилогія “Криваве весілля”, “Кармен” і “Чаклунське
кохання” здійснила революцію у кіно і стала першою успішною спробою передачі
кіномови через танець і музику. Пізніше були “Фламенко”, “Танго” та “Іберія” –
фільми, в яких режисер розвивав новаторський метод і водночас продовжував
відкривати світові культуру і традиції Іспанії.
У цих фільмах майже
відсутні діалоги, слова замінює танець, пристрасть передається через спів і
танець. Значною мірою через фільми Саури світ відкрив для себе і продовжує
пізнавати культуру фламенко.
Новий фільм Карлоса
Саури “Фламенко, фламенко” – вершина творчості режисера у цьому жанрі.
Бездоганний смак та відчуття міри заворожують і виривають зі світу реальності у
світ пристрастей, музики і танцю. У фільмі зіграли всесвітньо відомі танцюристи
і музиканти, в тому числі і гітарист Пако де Люсія.
Дивовижним вийшов і
ще один новий фільм майстра – “Фадо”. У цьому фільмі Саура звертається до
Португалії – одвічної сусідки-суперниці-партнера Іспанії – та розкриває душу
їхнього національного музичного жанру фадо. Фадо – хоча й виплавлене під таким
же гарячим піренейським сонцем, що й фламенко, але має самобутні та відмінні
риси, обумовлені історією та культурою португальського народу. У ньому більше
присутні африканські елементи, як у танці, так і у співі, більше карнавального
темпераменту, елементів джазу, румби та еротичних мотивів. Але обов’язковою у
фадо є поетична душа народу, який уміє кохати і страждати.
Своїм фільмом Саура
пробиває оболонку певної культурної ізоляції, в якій перебуває фадо, затінене
більш іменитим фламенко. Затінене несправедливо, бо це різні, але рівною мірою
прекрасні, музично-пластичні жанри. У такому поданні – одночасно, у діалозі
двох самобутніх і магнетичних культур-сусідок – вони приходять до нас,
українців-шанувальників високого кіно і мистецтва, вперше.
Нашому прекрасному,
але охолодженому осінню місту, потрібний гарячий вітер піренейського
темпераменту, який приходить з кіном Карлоса Саури. І ми припадемо своєю
чуттєвою душею до гарячої іспанської та португальської душі. Через пластику
рухів, через стогін голосів, через неперевершену операторську роботу
геніального Вітторіо Стораро ми зігріємося.
І щось обов’язково
для нас розтане: чиясь замерзла рука, чиїсь холодні уста, чиєсь мовчазне серце…
Олег Яськів
Karlos Saura, Flamenco, Flamenco,
2010; Fado, 2007.
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
