У вівторок 20 вересня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега
Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Джона Макліна «Повільно на
Захід» (Великобританія, 2015).
“Колись давно-давно…”
Пригадуєте тихий шепіт цих слів, під час яких за закритими очима розривалися
горизонти, небо ставало вищим, фарби яскравішими і починалися справжні пригоди
та переживання. Такі, що, здавалося, більше не трапляться у дорослому житті.
Але це здавалося у світлому дитинстві і сонячній юності. Насправді дорослі – а
хто точно визначить коли ця дорослість починається – завжди шукають справжні
пригоди, справжні вчинки, справжню любов, справжню дружбу. Мрії народжуються у
дитинстві зі словами “колись давно…”, а шукаємо втілення мрій ціле життя…
Фільм “Повільно на Захід” –
елегантне і по-класичному досконале входження в простір епічного. Або, якщо
хочете, занурення у справжню казку. Без фей і потерчат, звісно, але з такою ж
невичерпною фантазією та метафоричністю.
Це справді дивовижний
фільм. За формальними ознаками – чистий вестерн, але за змістом – це один з
найглибших фільмів нового часу. Лаконічний, немов бездоганний вірш, фільм
вражає досконалістю форми: точені діалоги, де кожне слово має вагу,
відшліфовані до архетипності характери героїв, музика, що немов підкрадається
вслід за розповіддю, не руйнуючи, а підсилюючи контурність сюжету. Улюблений
жінками Майкл Фасбендер і немов забутий з картин прерафаелітів молодий Коді
Сміт Макфі складають прекрасний антагоністично-нерозривний естетський і
філософський дует.
Вестерн давно уже став
універсальним інтернаціональним жанром, який переріс материнський американський
стиль оповіді. Наважуся навіть стверджувати більше: сьогоднішній вестерн –
найкращий для кінематографу жанр, який дає авторам максимальну свободу у грі з
символами, моральними імперативами, людськими емоціями, культурними
орієнтирами.
Рідкісні фільми у цьому
жанрі лише свідчать про те, наскільки складно працювати з цим матеріалом. Зате
справою честі для великого режисера є зняти власний вестерн. У когорті сміливих
і великих Леоне, Тарантіно, брати Коени, Джармуш, Мендес, Іствуд. Може, ще
декілька. Коли за справу береться талановитий режисер, тоді з’являються
шедеври. “Повільно на Захід” – якраз з таких рідкісних перлин. Постмодерний за
літературним контекстом і еталонний за формою він дає приклад так званого
“перпендикулярного” вестерну, який поєднує інтелектуалізм і захопливість. До
найкращих зразків таких фільмів можна віднести “Мрець” Джармуша та “Залізну
хватку” братів Коенів.
Фільм молодого британського
(знову не американець) режисера Джона Макліна не може не подобатися. Він
викликає захоплення з перших кадрів, яке розриває груди. Нічого зайвого: ані
ліній, ані звуків, ані слів. Лише чисті інгредієнти: любов і жаль, життя і
смерть, молодість і старість, мудрість і глупота, мрії і пустка. Сюжет,
безумовно, блискучий, але є всього лиш каркасом для епічної драми героїв.
Навіть більше: фільм здивує жінок, адже він про любов, з тих, які оспівували в
легендах. Словом, незвичайний у всіх відношеннях вестерн.
Словом майже все, про що
мріяли у дитинстві коли читали або слухали казки. А все що не знайдете,
додумаєте самі. Адже для цього ми дивимося добре кіно у товаристві розумних і
цікавих людей. У кожного з них – свої безмежно цікаві мрії. Ці мрії повинні
десь зустрічатися…
Приходьте…
Олег Яськів
Slow West, John Maclean, 2015
Нагороди: гран-прі фестивалю незалежного кіно Санденс
Читайте
про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/