У вівторок 1 липня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Педро Гонсалеза-Рубіо «До моря» (Мексика, 2009).

Море повільно наближається. Ми можемо до нього не доїхати цього року – такий час… Але ніщо не заважає йому шуміти у снах і бачитись у мріях.

Для мене, як і багатьох інших, у кого відсутня проста матриця відпочинку, море – це перш за все візуальний образ свободи. Позаду, на березі, твоя історія, попереду – за синім горизонтом – свобода твого майбутнього.

Але є й такі, для кого море – це спосіб утечі від цивілізації і границя, де можна будувати власний світ.

Багато великих чоловіків минулого шукали у морі серединний шлях між свободою в рамках цивілізації та виходом за її межі у світ тотожності з природою. Джон Стейнбек, Алехо Карпентьєр, Ернест Гемінгвей, Джек Лондон, Джозеф Конрад, Поль Гоген – це лише деякі з тих, про кого ми знаємо. Але насправді їх значно більше.

Про тих, справжніх, але невідомих загалу, фільм мексиканського дебютанта Педро Гонсалеза-Рубіо “До моря”. Майже документальний, але й практично художній, фільм розповідає притчу-з-життя про трьох чоловіків, з різних поколінь, але одного роду, які живуть у гармонії з природою. Головні стосунки – між батьком-карибським рибалкою та його п’ятирічним сином, який з матір’ю живе в Італії – розвиваються упродовж короткого часу перебування малого у рибальській хижі, де він переймає мудрість діда та вчиться любити тата. Довгою у часі, міцною любов’ю, яка стане сильнішою за відстань до Європи. Але хлопець вчиться також любити і світ – той що над водою та під нею – у спокої та шумі хвиль, під розмірений неспіх щоденної праці бідних рибалок.

Фільм досягає дивовижного ефекту. Насправді, це не малий входить у світ, а ми, зішкрябуючи коросту матеріальної цивілізації та нашого хворого на марнославство українського суспільства, відновлюємо силу зору та глибину почуттів. Немов на вітрі морському виполощуємо забруднілу від компромісів душу.

Прекрасний фільм, короткий та вичерпний, очам любий та серцю зрозумілий. Елегантне і наполегливе запрошення до моря. Не стільки курортного. А туди, де ще не змилися хвилями сліди великих чоловіків минулого…

Олег Яськів

Alamar, Pedro González-Rubio, 2009

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

У неділю 29 червня кав’ярня «Штука» запрошує на вечір гітарної музики Віталія Сичака «Південні вітри». Початок о 19:30, вхід вільний.

Прозвучать:

• Сільвіус Леопольд Вайс «Гавот»;
• Антоніо Кано «Концертний етюд»;
• Федеріко Морено Торроба «Сонатіна»;
• Хоакін Туріна «Соната»;
• Роланд Д’єнс «Лярго»;
• Августин Баріос «Вальс №3»;
• Августин Баріос «Шоро»;
• Сільвіус Леопольд Вайс «Жига»;
• Ісаак Альбеніс «Астурія»;
• Еміліо Пухоль «Соната»;
• Роланд Дьєнс «Танго»;
• кілька власних композицій.

28 червня о 19:00 у кав’ярні-галереї «Штука» відбудеться концерт-засідання львівського Моцартівського товариства. Захід проводиться в рамках програми XII Фестивалю Давньої Музики у Львові «З-над берегів Дунаю». Вхід вільний.

У програмі:

• Вольфґанґ Амадей Моцарт (1756-1791) – Соната для скрипки і фортепіано;
• Франц Ксавер Моцарт (1791-1844) – Три романси;
• Йозеф Гайдн (1732-1809) – Канцонета (переклад для голосу, скрипки і фортепіано Л. Дадукевич);
• інші твори.

Виконавці:

• Лєна Дадукевич - скрипка;
• Мар’яна Лаба – сопрано;
• Сергій Григоренко – фортепіано.

Про Моцартівське товариство у Львові

Засноване в жовтні 1997 року. Громадське об’єднання, членами якого є професійні музиканти, переважно викладачі та студенти Львівської національної академії ім. М. Лисенка – шанувальники творчості В. А. Моцарта і його наймолодшого сина, Франца Ксавера, який жив в Галичині протягом двадцяти семи років. Товариство організовує зустрічі, концерти та інші заходи, пов’язані з популяризацією творчості родини Моцартів. Завдяки старанням керівництва Моцартівського товариства 7 квітня 2007 року на Кафедральному соборі св. Юра була відкрита меморіальна дошка, приурочена до 180-річчя першого виконання “Реквієму” В. А. Моцарта хором Товариства св. Цецилії, заснованого Францом Ксавером Моцартом. Почесний голова Моцартівського товариства у Львові – проф. Дмитро Колбін, голова – Роман Стельмащук.

У п'ятницю 27 червня з 20:00 до 22:00 у кав’ярні «Штука» - акустичний концерт Джошуа Претта. Вхід вільний.

На своїй Інтернет-сторінці Джошуа розповідає: «Я люблю грати та співати пісні усіх жанрів! Рок, поп, джаз, блюз, кантрі і це ще не все… Люблю кавери, але в жодному випадку не припиню писати власні композиції». І хоч найчастіше концертує разом із гуртом, але не уникає камерних акустичних виступів.

У музиканта вже є два студійних альбоми - “Broken Without You” та “Seven Times”.

Інтернет-сторінка - http://joshuapratt.jimdo.com/

У вівторок 24 червня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Бернардо Бертолуччі «Останній імператор» (Італія-Великобританія-Китай, 1987).

Сьогодні, коли двері зла прочинилися і холодний вітер тоталітаризму студить вільне серце, ми повинні навчитися  розрізняти зло, опиратися злу, боротися зі злом. І перемагати. Людина як особистість повинна перемогти зло як систему. У цьому духовна таємниця світу. Потрібно лише це зрозуміти. І не боятися…

“Останній імператор” – один з найвідоміших фільмів за всю історію кіно. Величезна кількість найвищих нагород – не лише данина часу, але й свідчення справедливого “входження у класику”. А ще тому, що у фільмі природа влади, і місце людини у ній аналізується на дуже “тонкому” рівні. Це епос з людським обличчям, монументальний твір, у якому форма (нехай і бездоганна) підпорядковується духу.

Історія останнього китайського імператора – не лише одна зі сторінок трагічної історії Китаю першої половини двадцятого сторіччя. Це кардіограма Часу, в якому ми живемо. Адже країни, режими, пейзажі – лише декорації для справжньої людської драми. Драми, у якій зростання і возвеличення змінюється падінням і приниженням.

Якщо відкинути історичний контекст, то фільм стає універсальною моделлю екзистенційної поведінки людини в умовах тотальної не-свободи, яка під певним кутом зору обов’язково підійде кожному.

У творчому доробку видатного режисера Бернардо Бертолуччі фільм “Останній імператор” – чи не найбільша вершина, після якої режисеру залишилося тільки опускатись до простих людських драм. У нього це також виходить добре (після “Імператор” були зняті і “Невловима краса” і “Під пологом неба”), але в “Останньому імператорі” зухвалість думки та розмах реалізації досягли максимуму. Переглядаючи цей фільм, бачиш далі, ніж міг собі уявити, підіймаєшся вище, ніж наважуєшся думати.

З естетичної точки зору фільм знятий бездоганно. Камера геніального Вітторіо Сторраро, музика Рюіті Сакамото, декорації та костюми Фердінандо Скафйотті. І формою, і змістом він нагадує буддистську мандалу – масштабний надзвичайно складний і красивий візерунок з кольорового піску, який ретельно викладають впродовж довгих днів цілим монастирським братством, щоб потім миттєво зруйнувати створену досконалість – яка зникає з титрами, але надовго залишається у серці. Адже людина – лише піщинка у безмежному потоці історії, перемелена у жорнах безжального часу.

Бездоганна композиційно картина, у якій Людина протиставляється Владі і залишається наодинці з вічністю. Мізерія та велич, стійкість та натиск, розгубленість та безжальний розум. Ці противаги утримують фільм у крихкій рівновазі, порушити яку здатен лише сам глядач, обравши кредом свого життя одну з протилежних позицій.

Перед нами справжня класика! У довгі червневі вечори, наповнені світлом дня і надією на перемогу – саме час дивитись цей бездоганний та герметичний як закрите імператорське місто фільм, у якому насправді безліч виходів… Приходьте!

Олег Яськів

The Last Emperor, Bernardo Bertolucci, 1987

Нагороди: 9 Оскарів, 3 призи Британської кіноакадемії, в т.ч. за кращий фільм, 4 Золотих глобуси в т.ч. за кращий фільм, Сезар за кращий фільм.

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

22 червня о 19:30 у кав’ярні «Штука» - фортепіанний концерт Ірини Лобанок «Джазові етюди». Вхід вільний.

Прозвучать:

• Д. Б. Крамер «Прагнення»;
• М. Шмітц «Black blues»;
• М. Шмітц «Mr. Boogie goes on»;
• Р. Роджерс «You conquered me»;
• Дж. Форест «Night train»;
• Х. Кармайкл «Georgia on my mind»;
• Дж. Гершвін «Summer time»;
• «До Елізи» (джазо-вальсова обробка);
• кілька джазових балад.

21 червня – Свято музики у Львові та усьому світі. Музиканти – професіонали та аматори – виступають у несподіваних місцях під відкритим небом, а усі концерти безкоштовні.

«Штука» в цей день запрошує на концерт дуету гітаристів Віталія Сичака та Івана Федоришина з програмою «Фламенко і фадо». Початок о 19:30.

Більше інформації про Свято музики - http://fetedelamusique.lviv.ua/

Львівський регіональний центр з фізичної культури та спорту інвалідів «Інваспорт» запрошує завітати на «Каву з чемпіонами Європи», яка відбудеться у кав’ярні «Штука» в середу 18 червня о 16:00.

Зустріч відбудеться з Наталією Морквич – чемпіонкою і бронзовою призеркою чемпіонату Європи з фехтування на візках, Антоном Дацко – дворазовим чемпіоном в особистому заліку і чемпіоном в командному заліку, Андрієм Демчуком – бронзовим призером в особистому заліку та чемпіоном в командному заліку.

На зустрічі, у невимушеній атмосфері, можна буде поспілкуватись про особливості підготовки та участі збірної команди України з фехтування на візках у чемпіонаті Європи, що відбувся у м. Стразбург (Франція), про особливості життя спортсмена з інвалідністю в Україні, а також про ідею створення Фонду розвитку Інваспорту на Львівщині.

Додаткова інформація за телефоном – 067 300 95 43.

У вівторок 17 червня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Роже Планшона «Лотрек» (Франція, 1998).

Яскраве сонце, відкриті тіла дівчат, холодне вино, повільне застигання часу – все це загалом п’янке очікування відпочинку налаштовує душу на особливий настрій. У такі хвилини хочеться мислити фарбами, нотами, віршами. Хочеться відхилитися від прикрої і напруженої української дійсності, хоча б на декілька годин стати знову собою – вільною людиною у європейському культурному просторі.

Добрий спосіб “викликання” краси – фільм, у якому краса є головною матерією, а ті, хто її створював – головними героями.

Фільм “Лотрек” відомого актора та режисера Роже Планшона – не лише вдала біографія видатного художника Анрі де Тулуз-Лотрека, одного з культових художників тієї прекрасної епохи, але також прекрасний зразок “зліпка часу”, у якому сцени, костюми, обличчя акторів, музика, інтер’єри відтворюють зовнішній та внутрішній світ як Лотрека, так і його видатних колег – Дега, Ван-Гога та інших митців і всі разом – Дух епохи.

Життя Лотрека – достатньо драматичне, позначене печаттю фізичного каліцтва, протистояння з аристократами-батьками та академічним буржуазним середовищем. У цій боротьбі художник знаходив найбільш комфортний притулок серед панянок напівсвіту, танцівниць канкану та проституток дорогих борделів. Їх він переважно малював, карбуючи цим самим у вічність та вважаючи, що правди у їхніх обличчях та долях більше, ніж у найвишуканіших товариствах, а Бог саме їх – опущених та знедолених – взяв під свою опіку.

Фільм цілком налитий живописом – як академізмом, так імпресіонізмом та постімпресіонізмом, цілком просякнутий духом кабаре та канкану, який щойно тоді з’явився та завдяки щедрій підтримці Лотрека, активно йшов у маси.

Навіть темпо-ритм фільму та його літературна акустика покликана створити ілюзію присутності та співучасті. Трохи ексцентрики, легкий гумор, контрастні до жартів глибокі душевні зізнання, любов та ненависть, слава та ганьба практично відтворюють ефект стрімкого та божевільного канкану, від якого і колись, та й тепер голова йде обертом.

У затінку від літнього сонця, у сутінках кіноклубної атмосфери можна отримати особливу насолоду від фільму, героями якого є світлі та геніальні художники, а також ми, які виростали на їхніх шедеврах…

Олег Яськів

Lautrec, Roger Planchon, 1998

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/

На вихідних 14 і 15 червня кав’ярня «Штука» запрошує на вечори гітарної музики Віталія Сичака «Південні вітри». Початок о 19:30, вхід вільний.

Прозвучать:

• Сільвіус Леопольд Вайс «Гавот»;
• Антоніо Кано «Концертний етюд»;
• Федеріко Морено Торроба «Сонатіна»;
• Хоакін Туріна «Соната»;
• Роланд Д’єнс «Лярго»;
• Августин Баріос «Вальс №3»;
• Августин Баріос «Шоро»;
• Сільвіус Леопольд Вайс «Жига»;
• Ісаак Альбеніс «Астурія»;
• Еміліо Пухоль «Соната»;
• Роланд Дьєнс «Танго»;
• кілька власних композицій.