В неділю 8 березня о 13:00 у «Штуці» розпочнеться дегустація кави у супроводі розповіді про улюблений напій львів’ян, його різновиди і культуру споживання. Вартість участі – 55грн.
Відвідувачі спробують один із сортів арабіки, робусти, ароматизовану каву, фірмовий купаж і смачне тістечко. Тривалість дегустації близько однієї години. Зголоситись до участі просимо завчасу - 097 586 81 95.
В неділю 8 березня у кав’ярні «Штука» - фортепіанний концерт Ірини Лобанок «Такі знайомі романтичні мелодії». Початок о 19:00, вхід вільний.
У програмі:
6 і 7 березня о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на фортепіанні концерти Ірини Лобанок «Джазові етюди». Вхід вільний.
Прозвучать:
У вівторок 3 березня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Жака Одіара «Моє серце битись перестало» (Франція, 2005).
Часом не віриш у знаки, які підказує доля. Не віриш, що можна змінити життя, яке колись пішло навскіс. Що можна оживити зачерствіле серце і відчути призабутий смак життя. Ця зневіра густим туманом нависає над сучасною людиною і жодні кордони чи матеріальні блага не гарантують порятунку.
Французький режисер Жак Одіар послідовно шукає шляхи виходу. Його кіно – чесне у кожній секунді, кожному слові. Тільки так – ставлячи у центр уваги недосконалу людину – можна знайти спосіб їй допомогти. Тому у фільмах Одіара немає супергероїв, перебільшених почуттів, неправдивих закінчень.
При бездоганному контрапункті партитури фільму, режисер залишає багато простору для роздумів та глядацького співавторства. Краса його фільмів близька стриманості готичних міст, мовчанню монастирських садів, хоча події завжди відбуваються серед виру сучасного міського життя. Цим фільмам довіряєш. Від них щемить серце та збуджується розум. А післясмак і враження ще довго стимулюють думку та власні вчинки.
Недаремно практично кожен фільм Жака Одіара стає подією в європейському кіно, на яку чекають не лише критики, але й глядачі, мабуть, через його здатність говорити про головне і відкидати гламур та фальш.
Фільм «Моє серце битись перестало» про глибокі протиріччя, про правильність вибору, про те, як життя говорить до нас різноманітними знаками підказуючи правильний напрямок і справжнє місце.
На диво тонка, багатошарова і лірична стрічка про те, що краса рятує одну людину, а отже здатна витягнути з прірви і цілий світ. Історія героя, який робить спробу перестрибнути з напівкримінального шляху у чесний і духовний світ через музику та кохання - не банальна казка, якій мало довіряєш, а вірогідний сценарій. Якщо вірити у силу мистецтва та магію кохання!
Кожній людині доступне щастя. Навіть у найважчий час. Кожен здатен змусити своє серце битися з новою силою. Мистецтво – один з багатьох мостів, які проступають крізь туман повсякденних клопотів та зневіри.
І тільки від кожного залежить, чи переступити з одного світу в інший, щоб почати нове життя, або залишитись там, де комфортніше і остаточно втратити зв’язок з серцем.
Олег Яськів
Нагороди: 8 премій Сезар (в тому числі за кращий фільм та режисуру), кращий іноземний фільм від Британської кіноакадемії, приз Берлінале за кращу музику.
De battre mon coeur s’est arrêté, Jacques Audiard, 2005
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
Впродовж березня у кав‘ярні-галереї «Штука» триватиме виставка живопису Сергія Прудька «Лавра». Відкриття - у неділю 1 березня о 16:00, вхід вільний.
Автор розповів, що у роботах «хотів звернути увагу не лише на архітектурну довершеність храмів Лаври, а й на її гармонійне єднання з природою та людиною, внутрішньою сутністю церковного життя та його величезним значенням у духовному розвитку людини...».
Виставка об'єднає полотна, створені у рамках творчої програми монументальної майстерні сакрального мистецтва професора М. Стороженка при Національній академії образотворчих мистецтв і архітектури, організованої для дослідження архітектурного середовища комплексу храмів Успенської Києво-Печерської Лаври - визначної пам'ятки українського бароко.
Про автора
Сергій Прудько народився в Дніпропетровську в 1988році.
Закінчив художній коледж у місті Дніпропетровськ, зараз навчається на п’ятому курсі монументального живопису Національній академії образотворчих мистецтв і архітектури.
Учасник кількох республіканських виставок у Києві та Дніпропетровську.
У перший день календарної весни кав’ярня «Штука» запрошує на «Історію кохання Богдана Весоловського в піснях». Співатимуть Леся Шкап’як і Олена Крилова під акомпанемент гітари. Початок о 19:00, вхід вільний.
Леся Шкап’як – актриса, бард і композитор, Олена Крилова – актриса, режисер. Автор усіх запланованих творів - Богдан Весоловський (1915-1971), український пісняр і композитор, музична легенда Львова ХХ століття. За життя здобув велику славу серед канадської діаспори, тоді як в Україні був маловідомим до 1990-х років.
28 лютого у «Штуці» відбудеться концерт дуету «Аніма» - Марії Зятик (вокал) і Тетяни Чайковської (фортепіано). Початок о 19:00, вхід вільний.
У програмі:
У п’ятницю 27 лютого о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на вечір фортепіанної музики Марії Паньків. Впродовж години звучатимуть мелодії з доброго кіно. Вхід вільний.
У програмі:
У четвер 26 лютого кав’ярня-галерея «Штука» і Клуб шанувальників Галичини запрошують на зустріч, присвячену Александрові Ґранаху – акторові з галицьким корінням і світовою славою. Розповідатиме Ольга Лідовська, керівник програми «Музей» при ВЄБФ «Хесед-Ар’є». Початок о 19:00, вхід вільний.
Александр Ґранах народився 1890 року в селі Вербівці на Івано-Франківщині у багатодітній єврейській сім’ї. У 16 років опинився в Берліні, де працював пекарем, водночас торуючи шлях своєму таланту. Щоб виправити деформовані пекарським ремеслом ноги, Александр Ґранах зважився на ризиковану операцію. І щойно його театральна кар’єра у берлінському театрі почала міцніти, розпочалась Перша світова війна. Ґранах побував на фронті, потім повернувся у Берлін, звідти втік від нацистської влади до Германа Гессе у Швейцарію. Згодом його зустрів радянський Київ, у 1938 році – США.
Автобіографічний роман Александра Ґранаха «Ось іде людина» розпочинають доброзичливі рядки про рідні місця: «Земля у Східній Галичині чорна й соковита, вона завжди виглядає якось сонно, немов велетенська гладка корова, що добродушно дозволяє себе доїти. Ця земля вдячно сторицею віддає все, що в неї сіють, не чекаючи, щоб її удобрили гноєм чи добривами. Вона щедра й багата. Вона дає масну олію, жовтий тютюн, важку, мов оливо, пшеницю; її багатства – старі сонні ліси, ріки й озера, а передовсім – здорові люди: українці, поляки, євреї. Незважаючи на різні звичаї й релігії, усі вони подібні між собою…»*.
Запрошуємо до розмови про ще одне життя, історія котрого здатна захопити не згірш вдалої пригодницької вигадки!
*) Александер Ґранах. Ось іде людина. Автобіографічний роман / Пер. з нім. Г.Петросаняк. — Київ: Видавництво Жупанського, 2012. – 336с.
Зустрічі Клубу шанувальників Галичини відбуваються щомісяця.
Організатор – кав’ярня-галерея "Штука", інформаційний партнер - ресурс "Фотографії старого Львова".
Відеозапрошення на подію - https://www.youtube.com/watch?v=UadsbNEzlBQ
У вівторок 24 лютого о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Гарі Сініза «Про мишей і людей» (США, 1992).
Коли хмари пригасають найсвітліші надії, коли ранки не зустрічають радісним світлом, коли час виплітається смутком і тривогою, а життя – пульсує болем і втратами, що залишається нам, малим, перед безмежним світом і незбагненним Всевишнім?
Людина шукає іншу людину. Відшуковує у сторонньому ближнього. Відновлює дитячі уявлення про добро. Повертає казкову здатність віддавати. Людина нарешті усвідомлює, що вона – частина неподільного єдиного. І що вона також винна у нещастях, навіть якщо й не відає про них і не хотіла бути причетною.
Рятувати поранену душу та скривавлене тіло повинна культура. Вона, культура – насправді завжди це робила. Це одна з її справжніх місій. У важкі часи культура може дати людині більше, аніж золото та слава.
Джон Стейнбек – один з тих письменників, які завжди були поруч з людиною, сприймаючи її за таку, що постійно потребує допомоги. Нобелівську премію він отримав у першу чергу за величезний гуманізм та здатність бути поряд з тими, хто впав найнижче, кому довелося найважче. Усі хто читав його романи чи повісті, пам’ятають терапевтичну магію слова та вчинків героїв, ще довго відчувають хвилю доброти, яка переливається через сторінки.
“Про мишей та людей” – одна з найбільш характерних та сильних повістей видатного майстра. Не дивно, що до її екранізації чи театральної адаптації неодноразово приступали. У цьому творі звучить надзвичайно жива мелодія краси людської душі і співчуття.
Фільм Гарі Сініза “Про мишей та людей” – кінематографічний шедевр, один з рідкісних еталонів вдалого перенесення літератури на екран. У таких фільмах навіть не хочеться виділяти яскравих сторін, тому що він рівносильний у всіх аспектах – і за акторською грою, за роботою оператора, музикою.
Америка епохи великої депресії, коли мільйони людей опинились у життєвій скруті і готові на все, щоб вижити та прогодувати свої родини, ідеальний простір для експериментів над людськими душами.
Потреба повернути собі здатність розуміти ближнього і допомагати йому – особливо загострюється у часи перемін, економічних чи воєнних катаклізмів. Цього ми сповна маємо у своїй країні.
Фільм, як і книга про те, що бути добрим складніше, ніж бути розумним, що дружба – велике випробування, а справжнє співчуття – чеснота обраних.
Фільм не може залишити байдужим. Діалоги, життєві ситуації, акторські образи здатні відродити у кожному ще більше того, за що ми так любимо життя і ближнього.
Ми, котрі так оголили душі за останній рік, котрі демонструємо сліпому світові такі дива людської гідності – хіба не почуємо, хіба не зрозуміємо, хіба не відгукнемося на цей фільм?
Ми станемо ще кращими і ще сильнішими…
Приходьте…
Олег Яськів
Of mice and men, Gary Sinise, 1992
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/