У п‘ятницю 26 грудня о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на музичний вечір “La vie en rose”. Співатиме Наталя Кухар, акомпануватиме на гітарі Володимир Мазур. Вхід вільний.
Захід присвячено Едіт Піаф, від дня народження якої нещодавно виповнилось 99 років. Відвідувачів чекає розповідь про життя та чимало пісень «Паризького Горобчика».
25 грудня, у четвер, о 18:30 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на зустріч Клубу шанувальників Галичини, присвячену колекціям Музею етнографії та художнього промислу у Львові. Розповісти історію Музею має намір Ольга Супонєва, провідний зберігач фонду «Головні убори та народні прикраси». Вхід вільний.
У львівському Музеї етнографії і художнього промислу зберігається близько ста тисяч експонатів, найдавніші з яких датуються кінцем XIII століття. Заснований у 1951 році, він об’єднав збірки Міського промислового музею і Музею НТШ, приватні колекції та цінні, з точки зору істориків та мистецтвознавців, подарунки.
Але чи може історія музейних колекцій бути цікавою? Так, якщо згадати про мистецькі твори, які часто супроводжують пригоди та авантюри, згодом описані в літературі чи кінематографі. Зазвичай інтерес зумовлений славою автора чи високою ціною, яку готові заплатити за них колекціонери. Водночас менш популярні мистецькі об’єкти, хоч і не викликають сильного резонансу, але також мають свої цікаві історії, варті уваги.
Окрім розповіді про колекції, відвідувачі дізнаються про ідеї адміністрації щодо трансформування експозиційного простору і факти з поточної роботи музею.
Зустрічі Клубу шанувальників Галичини відбуваються щомісяця.
Організатор – кав’ярня-галерея «Штука»23 грудня кав’ярня «Штука» святкує день народження Чета Бейкера – одного із найвидатніших джазових музикантів XXст. Увесь день у кав’ярні звучать м’який ліричний голос і пронизлива труба харизматичного Бейкера.
Чет
Бейкер зіграв важливу роль в експериментах, які створили передумови для
розвитку кул-джазу – стилю, який народився у 1950х рр. на Західному узбережжі
США. Основними характеристиками цього стилю є емоційна стриманість і тенденція
до зближення із композиторською музикою.
Гру Бейкера влучно описав Харукі Муракамі: «…Стрімко пронизуючи повітря, нон-вібрато зникають з дивовижною легкістю. Мелодія, ще не ставши піснею, поглинається стінами. Це не означає, що у технічному плані гра Бейкера бездоганна. Справа тут зовсім не у досконалій майстерності. Його виконання надзвичайно відкрите. Можливо, у когось навіть виникне неспокійна думка: якщо й далі так грати, можна коли-небудь спіткнутись. У звучанні Бейкера одночасно відчуваються щирість та сум. Можливо, в його грі і немає глибини, яка б передавала епоху. Проте відсутність цієї глибини хвилює наші почуття, нібито кажучи: «Щось схоже з нами уже колись було».
Chet Baker на YouTUBE - https://www.youtube.com/watch?v=jvXywhJpOKs
У вівторок 23 грудня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Еріка Ромера «Зимова казка» (Франція, 1992).
Дні у передчутті свята та справжньої зими огортають нас особливою сферою емоцій і мрій. Її можна навіть помітити довкола перехожих, якщо бути трохи уважнішими, ніж зазвичай. Такі дні пронизані передчуттями, які здатні подарувати невимовну радість. Ті передчуття навіть не в усмішках, а в очах. Щоб їх прочитати, потрібно просто дивитися в очі. А чого кращого можна бажати, ніж щоби близькі люди дивилися тобі в очі і не ховали власних…
Творчість одного з лідерів французької “нової хвилі” режисера Еріка Ромера – особливе явище у світовому кіно. Його мистецтво – дивовижно ненав’язливе – повертає нам смак справжнього кіно. Звиклі прийоми та ефекти, які покликані загравати з глядачем, свідомо ігноруються, залишаючи людину перед людиною по обидва боки прозорого екрану. Точність відтворення рухів у такому кінематографічному дзеркалі бездоганна, правдивість почуттів – довершена. Усі інші засоби та фокуси – як от монтаж, спецефекти, музика, костюми – стають необов’язковими приправами до основної страви – історії людини. У фільмах Ромера увага глядача утримується не стільки дією і тим паче не спецефектами, а виключно словами, роздумами, діалогами, розмовами. Зрештою, саме слова залишаються з нами повсякчас, навіть на самоті. І Ерік Ромер ставиться до слова з величезною повагою. Його діалоги продумані, захопливі, літературні та кінематографічні водночас. Оця здатність зробити невидимою межу між людьми, яка притаманна фільмам Ромера, і є справжнім кіном.
Драматургія фільмів Ромера постає з невпинного бажання людини віднайти своє щастя. І саме у цьому розкривається багатогранний світ фільмів Ромера. Адже у них розповідається про найважливіші для людини почуття, цінності, моральні основи. Недаремно свої фільми режисер об’єднував у цикли («Казки пір року», «Комедії та звичаї», «Моральні історії»), фактично історії, які розкривали природу людської душі, внутрішньої свободи або ж допомагали людині у визначенні орієнтирів життя.
Ті історії можуть бути різними, але всі – близькі та зрозумілі. Їх навіть можна переплести у гарний фоліант і підписати власним іменем. Така магічна книга буде зрозумілою та близькою не лише вам, але й тим, хто став її головними персонажами.
Магія фільмів Ромера полягає у руйнуванні кінематографічних умовностей. Здатність знімати близьке, ”без розмежувань” кіно і переповідати правдиві людські історії зробила Еріка Ромера справжнім моральним авторитетом не лише у французькому, але й у світовому кіно. Тому його фільми сприймаються чи не найкращою терапією людських душ. Кращі з них здатні увійти у серце і залишитись у пам’яті дуже органічно, так ніби і були частиною нас самих. Так ніби це ми самі знімаємо кіно, так ніби це кіно саме про нас або ж ми знаємо про кого. Це дуже і дуже рідкісна ознака для кінорежисера і Ерік Ромер тут неперевершений.
Кінематографічний ритм нашого Кіноклубу маркується фільмами з найкращого циклу Еріка Ромера “Казки пір року”. “Зимова казка” – завершує його. Перед новим роком. Перед новими сподіваннями. Перед новими перемогами. Це гарно – дивитися зимову казку про пошуки справжнього кохання взимку напередодні новорічних свят.
Ерік Ромер своїм фільмом дає людині надію. Персональну і водночас всезагальну. Надію на те, що ще можна полюбити, що ще можна все повернути, що слова мають вагу, а жести – значення. Що життя – це не пафос подій, а правда повсякденності. Що любов – це коли людина стає перед людиною без жодного дзеркала. Навіть кінематографічного…
Олег Яськів
Conte d’hiver, Eric Rohmer, 1992
Нагороди: приз ФІПРЕССІ та екуменічного жюрі на Берлінському кінофестивалі
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
У неділю 21 грудня о 18:00 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на благодійний концерт Ростислава Демчишина та Лесі Боровець «Львівське ретро». Зібрані кошти будуть передані на потреби воїнів АТО.
Основна частина програми – пісні знаменитого Богдана Весоловського або ж просто Бонді, музичної легенди Львова ХХ століття. Композитор легкого танцювального жанру здобув за життя велику славу серед канадської діаспори, тоді як в Україні був маловідомим аж до 1990-х років.
20 грудня, у суботу, о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на фортепіанний концерт Тетяни Чайковської. Вхід вільний.
Серед запланованих композицій:
20 грудня, у суботу, відбудеться екскурсія «Єврейський театр у Львові». Розповідатиме Ольга Лідовська, керівник програми «Музей» при ВЄБФ «Хесед-Ар’є». Початок о 14:00, місце зустрічі – у кав’ярні-галереї «Штука». Вартість участі – 20 гривень.
Культурне середовище Львова XIX-XX століть у значній мірі формували театри, і єврейський театр не стояв осторонь. Тут тривала помітна частина життя громади, адже те, що глядач бачив на сцені, - лише фасад, за лаштунками якого точилося жваве театральне життя акторів, режисерів і письменників, у яке постійно втручалася цензура.
Мандрівні зірки Львова осявали небо не лише над містом, у якому спалахували, але й яскравим шлейфом таланту розсипалися на європейських і американських театральних небосхилах. Багато імен пішло у небуття, але ті, про кого ми знаємо і згадаємо, допоможуть поринути у чарівний світ Львівського Єврейського Театру.
Маршрут екскурсії: кав’ярня «Штука» - театр на П. Куліша – театр М. Заньковецької – театр Л. Курбаса – ТЮГ – ріг вулиць Городоцька і С. Наливайка – ілюстрована розповідь у кав’ярні «Штука» про видатних діячів єврейського театру у Львові.
19 грудня у кав'ярні «Штука» увесь день лунатиме голос неперевершеної Едіт Піаф, із дня народження якої виповниться 99 років.
Едіт Піаф - найвідоміша французька естрадна співачка, доля якої нагадує гостросюжетний роман. Дівчинка народилась у Парижі в сім’ї циркової акторки та вуличного акробата, у шість років Едіт осліпла та незрозумілим чином видужала. Виросла під опікою бабусі – кухарки будинку розпусти у Нормандії, а одразу ж після дебюту в мюзик-холлі «АВС» здобула гучну славу, яка з роками так ніколи і не ослабла.
Едіт Піаф любили та люблять за її неповторний голос, експресивну й одночасно дуже щиру манеру виконання.
У п'ятницю 19 грудня в «Штуці» відбудеться концерт дуету гітаристів Віталія Сичака та Івана Федоришина. Початок о 19:00, вхід вільний.
У програмі:
У вівторок 16 грудня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Лі Тамахорі «На межі» (США, 1997).
Рано чи пізно, але приходить час, коли ти проходиш справжній іспит на життя. У вирішальній зустрічі з власним страхом випробовуєш не лише волю, але й цілу систему цінностей, якої тримався довгі роки. Про таку зустріч мріють герої кращих романів та ті нечисленні автори, які наважуються про це зізнатися.
Навіть тихий інтелектуал, літературний дух бібліотек і романтик розбійників Хорхе Луіс Боргес вважав, що дізнатися, хто ти насправді, можна лише перед загрозою смерті. Про це ж ненав’язливо писали й інші чесні генії. Зрештою, кожен чоловік десь глибоко в душі і з певним острахом очікує на цю зустріч. Тільки так можна дізнатися, хто ти насправді і чи не намарно жив.
Фільм австралійця Лі Тамахорі “На межі” – дивовижний приклад пригодницького кіно з глибоким духовним наповненням, поєднання сюжетної інтриги та глибоких світоглядних роздумів. Фільм, що дивиться на одному диханні і потім довго не відпускає. Потрібний чоловікам, але цікавий особливо жінкам. Класичний любовний трикутник у незвичайній інтерпретації. І на противагу йому - інший трикутник боротьби: між двома людськими характерами і третім спільним для обох супротивником – дикою природою.
“Крутих” фільмів про супергероїв для широкої аудиторії знято чимало. Є серед них і хороші, і майже шедеври, які до смаку вимогливим та відповідальним глядачам. Проте не завжди навіть у кращих пригодницьких фільмах головним героєм є звичайна людина – один з нас. Людина, яка отримує єдиний шанс переродитися і відділити у собі справжнє від непотрібного. Майже як кожному з нас – по інший бік екрану – колись та й випадає бодай один шанс по-справжньому перевірити себе.
Можливо, “На межі” – один з кращих фільмів про людський характер. Захоплива історія про кохання і зраду, чесність та підлість, сміливість та страх розгортається в декораціях дикої природи, коли герої змушені відшукати у собі людину, щоб вижити і зберегти гідність. Водночас, завдяки майстерній режисурі, блискучій операторській роботі та бездоганній акторській грі Ентоні Гопкінса та Алекса Болдуїна фільм стає дієвою інструкцією з виживання, яка стане в пригоді кожному чоловіку, і особливо зараз українцям. Адже ще нічого не закінчено на сході, і ніхто не може передбачити траєкторії свого майбутнього.
Такі фільми гартують дух, дають знання та спонукають змінюватись: вчитися по справжньому любити, по-справжньому пробачати, по-справжньому розставляти ціннісні пріоритети. Повертатись живими і залишатись людьми.
Впевнений, що ми навчимося. Приходьте…
Олег Яськів
The Edge, Lee Tamahori, 1997
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/