У вівторок 19 квітня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Мартті Гелде «Під бічним вітром» (Естонія, 2014).

Такі історії не забуваються. Вони продовжують жити власним життям, заплітаючись у нічних розмовах, ховаючись у зірваних квітах, відлунюючись коридорами холодних музеїв. Вони – як сито – очищають душу від сумнівів та марнотливої суєти. Вони повертають людині відчуття неповторності та вдячності. Такі історії – це завжди далекі прекрасні мелодії, віднесені від траєкторії нашого життя кудись до горизонту бічним вітром пам’яті.

Неймовірний за глибиною і довершений естетично фільм молодого естонського режисера Мартті Гейде розірве вашу українську душу і прив’яже минуле до сьогодення. Історія в листах – молодої жінки, матері та дружини, депортованої до Сибіру, – не просто історичний документ. Ці листи були написані її чоловікові, теж репресованому, без надії на зустріч, але з величезною вірою. Тому це не лише високохудожня проза про свободу душі, але й портрет справжньої Жінки та документальне свідчення справжньої сили кохання. Такого, про яке мріють.

Те, що фільм створений маленькою і “некінематографічною” Естонією, не повинно вводити вас в оману. Ця країна у кіно досягла більшого, ніж наша велика, але пошматована батьківщина. Режисер працював над дебютним фільмом декілька років і створив шедевр, який переконав світ і отримав одразу кілька головних нагород на міжнародних фестивалях.

Фільм, який присвячений пам’яті сотень тисяч репресованих і депортованих радянською владою мешканців прибалтійських країн, насправді значно ширший у задумі. Це мелодія втрачених душ, написана їхнім життям для наступних поколінь вільних людей. Це також прекрасна історія кохання і вірності. Це приклад мужності слабких і слабкості сильних. Це, зрештою, дорога до храму, якою ми наближаємося перед Великоднем. Хто як не українці зможуть краще пережити серцем цей фільм? Хто як не ми, підпишеться під кожним словом і кожним кадром?

Ми недаремно дивимося цей фільм у передсвяткові дні. Мені хочеться, щоб кіно як мистецтво розширило перед вами браму сприйняття іншого світу – мужності, любові, віри – і тим самим краще підготувало душу до розмови з сумлінням і Богом.

Дорогі відвідувачі,

прикро нам переносити запланований на сьогодні концерт Анастасії Долгополової, Інни Сахнюк і Лілії Голуб, але через застуду вокалістки та скрипальки мусимо.

Натомість запрошуємо на вечір фортепіанної музики Владислава Сташенка. Початок, як завжди, о 19:00.

17 квітня у кав’ярні «Штука» відбудеться концерт Анастасії Долгополової (вокал), Інни Сахнюк (фортепіано) і Лілії Голуб (скрипка). Початок о 19:00, вхід вільний.

Програма:

У суботу 16 квітня о 19:00 кав’ярня «Штука» запрошує на концерт «Квітневі романси» Тетяни Годісь (фортепіано) і Софії Роговської (голос), вхід вільний.

Прозвучать:

15 квітня, у п’ятницю, кав’ярня-галерея «Штука» запрошує на концерт Мирона Остюка та Зеновія Сороківського «Лірика для скрипки й акордеона». Початок о 19:00, вхід вільний.

Програма:

У вівторок 5 квітня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Крістіана де Шалонжа «Прекрасне літо 1914 року» (Франція, 1996).

Разом з весною, слідом за звільненим цвітом фруктових дерев, на повітряних хвилях запахів після теплого дощу, у нашу дещо звужену безбарвною зимою та політичними невдачами душу, повільно-повільно вливається радість.

Це така тиха насолода – наповнюватись спокоєм і красою, впорядковувати думки та стосунки зі світом. Закритися завісою мистецтва від вульгарності політичних ситуацій та економічних обставин. Хоча б на один вечір.

Мені здається, що немає нічого кращого, ніж очікування добрих днів, коли отримаємо час на короткий спокій, легкий відпочинок, довгий сон, вільні розмови. Коли прийде літо з усіма нездійсненними мріями.

Тому фільм французького режисера Крістіана де Шалонжа з такою атмосферною назвою “Прекрасне літо 1914 року” стане справжньою увертюрою до літнього епізоду вашого життя.

Звичайно, хочеться говорити про першу половину назви фільму, бо його дія зупиняється якраз посеред літа фатального для Європи 1914 року, коли тріумфувало людське божевілля і світова війна розпалила своє багатомільйонне багаття. Оцього багаття у фільмі немає.

Є прекрасний настрій і неймовірні пейзажі гірської Франції. Є вже призабута атмосфера юності з її шаленством і пристрастями. Є історії кохання, розпочаті невчасно і завершені занадто швидко. Є впізнавані родинні стосунки та несподівані конфлікти. Є очікування грози і промоклі до “нитки” пригоди. Є червоне французьке вино, легкі елегантні плаття і довгі обіди на природі… Є те, що називаємо “атмосферою справжнього кіно”.

Господи, а скільки ще всього, не поміченого мною, ви самі віднайдете у цьому чудовому фільмі, який є екранізацією роману видатного письменника і нобелівського лауреата Луї Арагона…

У мене все. Прекрасний фільм. Для гарного настрою у неспокійний час.

Приходьте зі своїми мріями на прекрасне літо 2016 року…

Олег Яськів

Le bel été 1914, Christian de Chalonge,  1996

10 квітня, у неділю, о 18:00 кав’ярня «Штука» запрошує на концерт “Joshua Pratt Band”-у. Вхід вільний, резервація столиків – 097 586 81 95.

Під час вечора Джошуа репрезентуватиме нові пісні, а більше про музиканта за ланкою - http://joshuapratt.jimdo.com/.

В суботу 9 квітня у кав’ярні «Штука» відбудеться фортепіанний концерт композитора Павла Гречки «Шопен. Вибране». Початок о 19:00, вхід вільний.

Павло Гречка народився у Львові в 1969 році. Закінчив Львівське музичне училище та Львівський вищий музичний інститут по класу композицій М. Скорика та по класу фортепіано Н.Грамотєєвої, а також асистентуру-стажування у М. Скорика та Г. Лященка. Учасник і лауреат фестивалів «Контрасти», «Віртуози», «Київмузикфест», «Міжнародний форум музики молодих». Автор трьох «Симфоній», «Сонати для фортепіано», камерно-інструментальних та хорових творів. Виступає як піаніст-імпровізатор в різноманітних стилях від бароко до джазу.

У п’ятницю 8 квітня у кав’ярні «Штука» відбудеться скрипковий концерт Лілії Бріль і Христини Сандецької «Палає скрипка, тихне, в’яне…»*. Початок о 19:00, вхід вільний.

Прозвучать:

*) з «Елегії про співучі двері» Богдана-Ігоря Антонича, 1934р.

У вівторок 5 квітня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Алєхандро Аменабара «Агора» (Іспанія, 2009).

Здавалось би, достатньо освічені, збагачені подорожами та міжнаціональними обмінами, ми знаємо усі відповіді і маємо необмежний вибір дій. Проте немов зачаровані, ми продовжуємо блукати у лабіринті філософських ідей та моральних імперативів. Знову і знову повертаємося до минулого, відшуковуючи відповіді на сьогодення. Щодня, з молитвою чи філософськими роздумами, здобуваємо нове розуміння релігії та універсальності розуму.

Фільм “Агора” відкриває простір для розмови про еволюцію духовності, демаркує кордони між античною філософією та раннім християнством, підносить жінку та повертає повагу до вченості.

Карколомний розвиток людської толерантності обумовив певну логіку того, що фільм про нетолерантність був створений в Іспанії. Свого часу ця країна була уособленням релігійного фанатизму, традиціоналізму і відсталості. Проте часи змінюються і сьогодні образ Іспанії дещо інший.

Тепер, коли говоримо про цю країну, то думаємо не про фашизм Франко середини сторіччя чи одностатеві шлюби при його закінченні. Освічена людина має на увазі не лише кориду, фламенко, хамон, херес чи el classico, а передусім кіно. І ще поезію. Або одне і друге разом. Бо в Іспанії ці дві грані мистецтва органічно переплетені.

Проте навіть в іспанському кіно – уже традиційно сильному – час змінює титульні обличчя. І на зміну академічному Хуліо Медему, поетичному Карлосу Саурі та епатажному Педро Альмодовару приходять нові імена. Алєхандро Аменабар – головний режисер Іспанії нового часу. І, мабуть, через це йому – хоч і витонченому майстру, але у сфері розважального кіно («Дисертація», «Інші»), іспанцю, але бунтівнику та нонконформісту («Внутрішнє море») – доручили один з наймасштабніших європейських кінопроектів – епічний фільм про період інтелектуального та морального протистояння освіченого поганства і «темного» християнства.

Історія кіно знає небагато успішних спроб відобразити зворотній бік історії християнства. Безумовно, «Агора» – найкраща серед них. Але було б спрощенням розуміти фільм Аменабара як емоційне суб’єктивне ставлення до темних сторінок християнства. Здається, що фільм про інше – про Людину мислячу. Особливий гімн до радості від пізнання, прославлення людського братерства у значно ширшому розумінні. Тобто, про почуття, дещо притуплені в сьогоднішні дні.

Водночас, загострення уваги на духовному в людині дозволяє кожному повернути собі втрачений світ, який колись намалювала дитяча уява – світлий, нескінчений, наповнений таємницями та дивовижами, розумними та добрими людьми, далекими та незвіданими шляхами.

А ми, у Кіноклубі, продовжуємо шукати те нематеріальне, яке поєднує нас нерозривними зв’язками і примушує повертатись сюди щотижня, набираючи його у кишені, щоб потім роздавати своїм недовірливим друзям…

Олег Яськів