У неділю 21 березня запрошуємо на концерт "Південні вітри" Миколи Лахмана (гітара) та Ореста Наконечного (акордеон). Початок о 18:00, вхід вільний.

Серед іншого прозвучать:
- John Legend "All of me";
- Joe Henderson "Blue bossa";
- Astor Piazzola "Libertango";
- Django Reinhardt "Minor swing";
- Paul Robeson "Four river";
- Mireille Mathieu "Paris un tango".

20 березня, у суботу, о 18:00 запрошуємо на улюблені мелодії з кіно. За фортепіано Олексій Карпенко, резервація - 097 5868195.

Програма:
- Lady Gaga, Bradley Cooper - "Shallow" - із к/ф "Народження зірки";
- Yann Tiersen - "Amelie" із к/ф "Амелі";
- Yann Tiersen - "La valse d'Amelie" із к/ф "Амелі";
- Ramin Djawadi - "Main theme Game of thrones" із серіалу "Гра престолів";
- Roy Orbison - "Pretty woman" із к/ф "Красуня";
- Justin Hurwitz - "Mia and Sebastian's theme" із к/ф "Ла-ла-ленд";
- "How far I'll go" із мультфільму "Ваяна";
- Jean Pierre Taieb - "Running after my fate" із к/ф "Розділювач";
- Leonard Cohen - "Hallelujah" із мультфільму "Шрек";
- Whitney Houston "I will always love you" із к/ф "Охоронець";
- Celine Dion "My heart will go on" із к/ф "Титанік";
- "Let it Go" із мультфільму "Холодне серце";
- Hans Zimmer - "Time" із к/ф "Початок";
- Hans Zimmer - "Maine theme Interstellar" із к/ф "Інтерстеллар".

У вівторок 16 березня о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Ганса Петера Моланда "Досить добра людина" (Норвегія, 2010).

Олег Яськів: "Здатність приймати світ і долю навіть коли вони здаються несправедливими – це справжній дар. Усміхатися при непривітних життєвих ситуаціях, продовжувати любити тих хто відвернувся, пробачати умисно вчинене зло – хіба не достойний образ для кінематографічного портретування?

Саме такого героя зображує норвезький режисер Ганс-Петер Моланд у своїй екранній притчі. І нехай естетика і стилістика цього фільму далека від моральної проповіді чи приторної мелодрами, але такий ракурс дозволяє краще виокремити персонажів цієї «людської комедії».

Перед нами сувора скандинавська комедія, якщо можна так дещо парадоксально сказати. Її сміх не те що стриманий, а іншої природи. Він – результат накладання незламного характеру північної людини на сувору життєву і природну дійсність. Навіть мінімалістична, повільна і трохи похмура стилістика фільму, яка контрастує з його іронічно оптимістичною назвою, викликає радше не дисонанс, а необхідність просто змінити фокус глядацького сприйняття.

У чомусь це, звичайно, постмодерне кіно, яке «грається» стилями та образами. Ніби екзальтовано-коміксні тарантінівські персонажі опинились раптово висадженими посеред холодної скандинавської дійсності: серцебиття скорочується, діалоги згортаються, а пафосна суміш злочинного темпераменту і гріховних спокус повільно, немов нашвидкуруч намальована акварель, вистигає під північним вітром.

Стеллан Скарсгард, цей фактурний актор з міцними театральними навичками, багаторічний друг і художній партнер режисера, зіграв цілком органічну для себе роль: стриманого великого чоловіка, який віддає перевагу вчинкам перед словами і чесному життєвому програшу перед викупленою компромісами перемогою.

Безумовно і найголовніше, що це фільм про добро. У всіх його непомітних проявах. Пафос показних жестів, за якими часом маскується лише обгортка від доброти і які так добре знайомі нам з відретушованих вітрин соцмереж, тут залишений поза увагою. Перед нами чесні образи, позбавлені гламурної привабливості філософії успіху. Їхні грубо вирізьблені брейгелівські риси зупинились заледве на порозі світу босхівських образів, якраз на тонкій лінії балансу між реалізмом та вигадкою, яка не дозволила перетворити фільм на моралізаторську сатиру або ж на постмодерністське інтелектуальне піжонство. Не здатні на ібсенівський ефектний драматизм, позбавлені гамсунівської інтелектуальної рефлективності, як і психопатологічної нав’язливості бергманівських образів – герої цього фільму тим не менше переконливі у своїй моральній дискретності. І саме тому цей фільм, попри жанрові запозичення, зберігає домінантний скандинавський присмак невибагливої, але безкомпромісної протестантської етики.

Мультижанровість цього візуально та емоційно лаконічного фільму захоплює і навіть трохи спантеличує: комедійне кримінальне роуд-муві з елементами психодрами – якось так приблизно можна описати “Досить добру людину”, якщо вже задаватися такою ціллю (дехто це назве чорною трагікомедією і також не помилиться). Але не варто цього робити всерйоз, бо як і кожен хороший твір мистецтва – цей фільм, своєю радіаційної сили проникливістю, витікає поза вузькі рамки екранних розваг і просвітлює глибинні портрети людини, яких не лише в інших, але інколи і в собі ми не здатні або найчастіше не хочемо розгледіти.

Ганс Петер Моланд упевнено продовжує тверду лінію скандинавського кіно, профіль якого фактурно виділяється на тлі різноманітного за темпераментами світового кінематографу. Режисер у своїх фільмах не цурається різних жанрів і навіть співпраці з Голівудом, але неодмінно дотримується правди, якою б непривабливою вона не виглядала, і намагається розкрити глибинні почуття, якими б болісними вони не були. Він чесний, а це дуже і дуже рідкісна риса для кінорежисерів, які поставлені перед цинічними вимогами ринку індустрії розваг, а нею кіно у першу чергу було і залишається.

І хоча за сюжетом це історія про повернення чоловіка з кримінального світу до спокійного і мирного життя, проте насправді це історія про повернення до головних речей: кохання, сім’ї, дітей, «сродної» праці, чесних правил життя. Це скандинавська чорна казочка про «що таке добре і що таке погано». Це намальований простим графітовим олівцем психологічно точний, хоч і трохи експресіоністичний портрет «досить доброї людини», якою так непросто залишатися у цьому байдужому і невблаганному світі…"


En ganske snill mann, Hans Petter Moland, 2010

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/


14 березня, в неділю, запрошуємо на концерт гурту "Піаніст відпочиває". Початок о 18:00, вхід вільний.

Обіцяють "перетворити вуглець у алмази", а ще неповторні авторські пісні, "кавери, що затьмарюють оригінали, крос-овери, що ходять найтоншими межами".

Серед іншого звучатимуть самба, танго П'яццоли, "Ой місяцю", "Мертвий птах". Коротко - драйв, затишок, емоції.

У неділю 14 березня з 11:00 кав’ярня-галерея «Штука» запрошує взяти участь у майстер-класі «Живопис на склі» художниці Тетяни Казанцевої. Тривалість – від трьох годин, ціна – 200 і 230 гривень (для рамки А5 і А4 відповідно), кількість учасників обмежена 12 особами. Для розрахунку потреби у матеріалах просимо про передоплату в кав’ярні або безготівково, реквізити у реєстраційній формі — http://bit.ly/2QSZAxp.

У колекції зразків — вишукані роботи сецесійних художників. Робота виконується у форматі А4 або А5 (скло, дерев'яна рама, туш, акрилові фарби, срібна та золота фольга) та не потребує додаткового оформлення. Взяти участь у майстер-класі та виконати гарну якісну роботу може кожен, незалежно від здібності до малювання, що обумовлено технікою виготовлення, зокрема копіюванням рисунку через скло.


В суботу 13 березня о 18:00 запрошуємо на “Фортепіанний мінімалізм” від Олексія Карпенка. Вхід вільний, резервація столиків - 097 5868195.

Звучатимуть:
- Philip Glass - "Metamorphosis" 1-5;
- Philip Glass - "Mad Rush";
- Ludovico Einaudi - "Una mattina";
- Ludovico Einaudi - "Elegy for the Arctic";
- Yiruma - "Kiss the rain".

У вівторок 9 березня о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Гастона Дюпра "Шедевр" (Аргентина, 2018).

Олег Яськів: "Коли ми говоримо про те чого людині бракує, то у першу чергу згадуємо кохання. Чи любов – якщо простягнути його розуміння трохи глибше та ширше від кореневих чуттєвих емоцій. Проте більшості з нас бракує насправді іншого почуття, яке скромно чекає своєї черги поки ми б’ємося «за правилами і без» за своє право на інтимне щастя. Дружба. Вона, немов коханка з чужих кольорових снів, невблаганно вислизає з кожним роком нашого життя, з кожним порухом висхідної або низхідної кар’єри, маскуючись то справами, то втомою, то відстанями чи інтересами. І якщо у втраті кохання ще інколи можна звинувачувати і себе, то відповідальність за втрату дружби – майже завжди покладається якщо не на інших, то на невблаганних мойр долі.

Аргентинський режисер Гастон Дюпра уже не вперше досліджує взаємини художника з зовнішнім світом у своїх фільмах. Схожу тему від підіймав і у попередньому фільмі «Почесний громадянин» (2016). Проте у «Шедеврі» він, схоже, досягнув цілковитої стилістичної та смислової гармонії, створивши елегантну драму про дружбу і мистецтво, речі, які достатньо складно поєднуються в реальності.

Це історія про двох друзів – художника та галериста – стосунки яких між собою та зі світом переживають серйозну кризу. Художник все більше віддаляється від світу, демонструючи агресію та несприйняття гламурних правил світського життя, тоді як його товариш, втрачаючи прибутки і свого друга, намагається знайти вихід з цієї ситуації. Це буде вельми нестандартний вихід, але цілком в дусі правил життя світу мистецтва. Адже це тільки здається, що цей світ живе за своїми бездоганними правилами, де мотивації та ґратуляції такі ж щирі, як зміст самих творів, а митці – суцільні моральні авторитети. Світ мистецтва поза виставками та музеями сповнений натхнення і розчарувань, злетів і падінь, майже так само, якщо не більше, ніж інші сфери людської діяльності.

Режисеру вдалося не перетворити свій фільм ані на моралізаторську кантилену про митця, якого не розуміють, ані на гламурну мелодраму з життя богеми. Перед нами майже комедія, в якій за кожним жартом, за кожною мізансценою обставин вчувається правдиве око і слово режисера, який повертає світ мистецтва у контекст повсякденності, знімає з нього вершки елітарності та досконалості, оголюючи беззахисні душі, надламані характери, приховані трагедії та замовчуваний екзистенційний відчай такого привабливого, здавалось би, світу мистецтва.

Заявлений комедією, фільм місцями більше схожий на сатиру на світ сучасного мистецтва. Він і справді висміює сучасні реалії, проте підіймає значно більший пласт запитань. Розпочинаючись як комедія, фільм поступово перетворюється на філософську драму про самотність, старіння, зрештою, про справжню дружбу, якої нам так часто бракує. Така поліжанровість – вдалий вибір, але й непроста задача для режисера, адже простим гепі-ендом у такому випадку навряд чи можна обмежитися.

Аргентинський кінематограф нечасто, але послідовно продовжує утверджуватися у прем’єр-лізі кінематографічних націй. Поряд з Хосе Кампанеллою, який приніс країні Оскара, з’являються інші режисери, що здобувають симпатії критиків та широкої глядацької аудиторії. Віддаленість країни від основних політичних і культурних подій світу, схоже, йде їй на руку, адже добре і погане краще розглядати на відстані. Залишаючись найбільш європейською за ментальністю на своєму континенті, Аргентина у той же час зберігає «свіже око» на головні вади сучасної цивілізації, до якої, завдяки добрій літературі і кінематографу зараховує і себе. Відтак, вже давно цю країну можна сміливо асоційовувати не лише з найкращими стейками, опоетизованими Боргесом гаучо, легендарними футболістами, кортасарівським «загубленим поколінням», музикою П’яцолли чи елегантними майстрами танго, але також і хорошими фільмами.

Усі аспекти «Шедевру» майстерно скоординовані для того щоби грати почуттями глядача: і яскраві кольори, і прекрасні пейзажі аргентинських провінцій, і красива музика, і експресивна акторська гра. А ще добрий фільм повинен дивитися легко, навіть якщо й підіймає нелегкі теми. Надто серйозний режисер без почуття гумору ніколи не досягне своїх цілей. Схоже, що Гастон Дюпра це добре розуміє. Нам залишається лише слідкувати за його наступними роботами, маючи всі підстави чекати на неодмінно хороше кіно".


Mi obra maestra, Gastón Duprat, 2018

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/


Попереду довгі вихідні і дуже хотілося б з вами зустрітися. Скучили! І вигадали аж три приводи, щоб було з чого вибрати:
  • 6 березня о 18:00 - "Українське, улюблене", за фортепіано Микола Лахман ("Один в каное", "Океан Ельзи", "Друга ріка", "Скай");
  • 7 березня о 18:00 - "Joe Cocker&Co.", за фортепіано Микола Лахман (Sting, "The Beatles", очевидно, Joe Cocker та інші);
  • 8 березня о 18:00 - "Там, де гори-полонини", концерт Лілії Вовк (голос) та Євгена Яворського (гітара).
Задзвоніть нам, щоб зарезервувати столик, - 097 5868195. Або просто приходьте, чекаємо.

У березні запрошуємо на виставку живопису Олени Каменецької-Остапчук “Світло ночі”. Оглянути експозицію можна щодня до 31 березня з 10:00 до 19:00, вхід вільний.

Якими б не були часи — щасливими чи тривожними, місто пульсує вогнями і вабить. Про це також і виставка Олени Каменецької-Остапчук: “Зимова ніч — світла і казкова. Ніч влітку - темна і загадкова. Вікна як живі люди зі своїм життям дивляться на нас. Ліхтарі як дороговказні зірки. Світло фар, світло у русі. Світло як життя. Життя вночі".

Про авторку

З 1977 по 1979 рік навчалася у Львівській художній школі, з 1982 по 1988 роки - в Українській академії друкарства - спеціальність «Графіка».
З 2005 р. - член Національної Спілки художників України. 2009 р. - нагороджена Грамотою міжнародної художньої виставки Львівський Осінній салон «Високий замок».

Авторка персональних виставок:
2004 - "Дівчина на велосипеді", галерея "Дзига" (Львів);
- 2007 - "Кольорова ніч", Палац мистецтв (Львів);
- 2007 - "Котячий провулок", галерея "Зелена канапа" (Львів);
- 2008 - "Подорож по сонячному променю" галерея "Коло" (Київ);
- 2009 - "Дегустація" галерея "Зелена канапа" (Львів);
- 2011 - "Живопис" Художній салон "Художник" (Львів);
- 2013 р. - «Різдвяна скринька» галерея «Сливка» (Львів);
- 2014 р. - персональна виставка, присвячена 50-річчю - "Ретроспектива. Живопис" у Львівській Національній галереї Мистецтв ім. Б.Возницького;
- 2019 - персональна виставка у Львівському Національному музеї;
- 2020 - персональна виставка у Львівській філармонії "Різдвяна палітра Львова";
- 2020 - “Барви великого міста”, кав'ярня-галерея “Штука” (Львів).

Учасниця численних колективних виставок: з 2003 р. брала участь у всіх міжнародних художніх виставках Львівського осіннього салону "Високий замок", з 2005 р. - у всіх виставках Львівського відділення Спілки художників України "Весняний салон", з 2007 року - у всіх різдвяних виставках львівської галереї «Зелена канапа».

У неділю 28 лютого з 18:00 до 19:00 у «Штуці» звучатимуть фортепіанні версії українських популярних мелодій. Виконуватиме Олексій Карпенко, вхід вільний.

Програма:

  • Pianoboy «Кохання», «Родина»;
  • Скрябін «Спи собі сама», «Старі фотографії»;
  • Бумбокс «Бета-каротин», «Люди»;
  • Океан Ельзи «Не питай», «Квітка», «Холодно»;
  • Скай «Тебе це може вбити»;
  • Друга ріка «Три хвилини», «Дотик».