Саме тому фільм з романтичною назвою «Прекрасна епоха» звертається не так до нашого розуму як до серця. Адже його метою є повернення людині радості від вже і ще не-прожитого.

Сюжет фільму на перший погляд фантасмагоричний, хоча й не новий для західного кінематографу. Головний герой отримує шанс відправитися у будь-який час свого минулого і під замовлення відновити деталі цієї епохи, аж до людей, з якими зустрічався. Таким чином, клієнт отримує шанс пережити дні, за якими він ностальгує і, можливо, у такий спосіб наздогнати найглибші почуття, які колись необачно втратив.

Звісно, що цей фільм не вирішений у жанрі фантастики. Це було би надто простим і швидше за все, невдалим рішенням. Проте Ніколя Бедос, талановитий актор, комедіант, а віднедавна і режисер, щасливо уникнув цієї пастки і створив ностальгійну, психологічну драму про кризу немолодої сучасної європейської людини. Його герой – здавалось би успішний, талановитий художник, респектабельний в матеріальному та подружньому житті. Проте саме такий типаж і є носієм та виразником комунікативних та ціннісних проблем нашого часу. Коли сім’я виявляється лише привабливою декорацією з охололим вогнищем кохання, коли стосунки з дорослими дітьми лише імітують близькість, коли дружба виявляється лише декорацією статусності, людина відчуває холод екзистенційної розгубленості, від якого неможливо зігрітися звичайними сеансами психотерапії.

“Час змінився” – постійно чує у докори від дружини головний герой, коли виявляється неготовим прийняти свої персональні поразки. А нам вчувається, що не стільки час змінився, скільки змінилися ідеали та цінності. І, відтак, найкращим виходом для героя є подорож у минуле, туди де він був щасливий, у той час, за яким він продовжує ностальгувати як за найкращим. Причому герой обирає цілком конкретний день 1974 року, коли він зустрів дівчину, яку пристрасно покохав, але так і не розвинув стосунків. Зараз, коли ця жінка померла, повернення у той день може стати стартом для оновлення вже реального життя поза фікцією віртуально-театральної ігрової реальності.

Глибокі, позбавлені зайвого діалоги, захоплюють поліфонією тем. Кожна з них – інтонаційно вражає якщо не нашу пам’ять, то обов’язково совість. Неможливо залишатися байдужим, пасивно слухаючи пронизливі, сповідальні слова людей, які отримують неймовірний шанс прожити епізоди минулого зі справжніми почуттями, слухати дискусії між чоловіком та дружиною, жарти між друзями та суперечки співробітників, в яких проявляється екзистенційна самотність нашого часу і втрачена потреба у ближньому.

Разом з цим фільм не чинить депресивного впливу на глядача. Навпаки, його естетика яскрава, зістарена паволокою рок-н-рольного часу, пропахлого запахом наркотиків та алкоголю, помережана сутінками паризьких кафе та яскравими квітчастими сорочками субкультури гіппі. Персонажі, навіть попри духовну розімкнутість, динамічні, комунікативно іронічні під час активного фрілансу різними життєвими мережами. Динамічний монтаж у змові з хорошим гумором створюють легку щемливу атмосферу фільму.

Особливого шарму фільму додає прекрасна музика, частину з якої написав сам режисер під час репетицій сцен, а решта зміксована з незабутніх хітів 70-х і авторських композицій сучасної композиторки Анни-Софі Вернаейєн. Музиці вторує м’яка операторська манера, яка повертає нас у вінтажні 70-і роки. Прекрасна робота ключових французьких акторів огранює лагідним блиском цей фільм. Даніель Отей, Фанні Ардан, Гійом Кане, П’єр Ардіті, Дорія Тельє – представники різних генерацій французької акторської школи, творять органічний ансамбль, пропускаючи через себе неспокійні ідеї фільму.

«Прекрасна епоха» – черговий успіх для Ніколя Бедоса. Зважаючи на те, що як режисер він зняв всього два фільми (попередній “Він та вона” (2017) вийшов не менш сильним і ще з дебюту окреслив психологічно-драматичне поле зацікавлень режисера), то можемо вітати кінематографічну Європу з появою яскравого та самобутнього таланту, який безперечно ще створить немало цікавих фільмів.

А нам, глядачам, залишається випити з цим фільмом ще одну чашу ностальгії з солодко-гіркими інгредієнтами: за найсильнішим коханням, за справжньою дружбою, за часом без цифрових технологій, за безповоротно минулою молодістю зрештою. Для чого? Щоб знову навчитися любити, дружити, молодіти душею. Як колись, у прекрасну епоху, коли ми вміли це робити або просто часто бачили її у своїх кольорових снах…".

La belle époque, Nicolas Bedos, 2019