У неділю 23 травня з 18:00 до 19:00 гості кав’ярні «Штука» матимуть нагоду послухати збірку танцювальних і джазових мелодій у виконанні Олексія Карпенка, вхід вільний.
Серед іншого прозвучать:
У вівторок 18 травня о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Джуліана Шнабеля "Ван Гог - на порозі вічності" (Великобританія-Франція-США, 2018).
Олег Яськів: "Ван Гогу не повезло зі славою при житті, та й зі самим життям також, зате поталанило зі славою по житті, а також літературою та кіном. Саме його біографію найбільше з-поміж художників екранізовують режисери. І начебто немає в ній романтичних сюжетів, як у Гогена, відсутні і карколомні пригоди, як у Караваджо, відсутня ідеальна любов як у Ботічеллі.
Вілем Дефо мабуть, найвдаліше серед інших хороших акторів увійшов в образ художника. Саме такого – розгубленого, невпевненого, беззахисного перед фронтом світу – не уявляє Ван Гога більшість. Але мені думається, що якраз таким і був художник. Вільям Дефо справді схожий на трішки божевільного, якого справді могли не розуміти сучасники-обивателі і остерігатися колеги по цеху. Але, можливо, саме руками, очима, та емоціями такого не сповна земного чоловіка і промовляла правда світу. Саме він міг не зупинитися перед нервозністю жестів, які викликала у ньому природа, саме він міг наважитися суб’єктивізувати власні емоції до стандартів художнього стилю.
Франція очима Ван Гога у цьому фільмі постає цілком тривіальними пейзажами. Стежки, якими художник ходив на пленери в сонячному Арлі, губляться у високих травах. Горизонт не дивує нас синусоїдами гір чи сіро-блакитною паралеллю моря. Персонажі п’ють столове вино, а то й міцніший абсент. Обличчя тих, кого зустрічає художник в останні місяці свого життя, такі ж втомлені, як і його. Їхні життєві історії пригнічують. І от у такій атмосфері постає світлий, яскравий живопис Ван Гога. Як це могло статися? Чому це тривало протягом стількох сотень картин художника? Звідки ця творча сила, яка давала йому сили і водночас руйнувала фізичне і психічне здоров’я? На ці питання є уже чимало відповідей, більшою мірою у професійній літературі, трохи меншою – у кіно. Але незважаючи на це, усіх відповідей ми не маємо. Тому фільм “Ван Гог – на порозі вічності” пробує дати якщо не закрити ці інтелектуальні дискусії довкола Ван Гога, то прояснити ще кілька вагомих відповідей.
Можливо, тому цей фільм так потужно заряджений людськими ресурсами. Режисером став відомий американський художник і вже не початківець у кіно Джуліан Шнабель, сценарій написав відомий драматург і письменник, лавреат Оскара Жан-Клод Кар’єр. В головній ролі – вже згадуваний Вілем Дефо, а окрім нього – Мадс Мікельсен, актор і режисер Матьє Амальрік, Еманюель Саньє. Кожне з цих імен міжнародного значення поглибило фактурність фільму.
Для режисера Шнабеля фільм став давньою мрією, значним етапом, можливо, і мрією життя. Адже проникнути у світ художника найкраще може лише інший художник, якщо вмітиме талановито про це розповісти. І режисерові це вдалося. Він не просто створив черговий фільм про Ван Гога, він зумів створити цілком відмінний від інших фільм, який лише позначив пунктиром одну з найцікавіших стилістичних ліній в сучасному кінематографі, який можна було б назвати “реконструкцією свідомості”. Такий підхід вимагає не лише знайомства з біографією героя-прототипу, але й серйозне інтелектуальне осмислення його ідей та спадщини.
Практично весь творчий період Ван Гог у своїх революційних задумах, утопічних проєктах, під час катарсичних просвітлень та гірких розчаруваннях перебував на порозі вічності. Тому у цьому фільмі перед нами не лише депресивні останні дні митця. Ми бачимо ретроспективно також інші епізоди його життя та ключові зустрічі, які давали йому стільки підстав для надії та радощів творення, але неодмінно оберталися щораз новими моральними випробуваннями. Багато екранного часу приділено сценам непростих дискусій героя з його найближчим другом та водночас ідейним подразником Полем Гогеном.
Фільм створено у свідомо медитативній манері, яка ніби покликана вторувати внутрішньому монологу художника. Завдяки прекрасній музиці Тетяни Лісовської та розкішній, “пейзажній” роботі одного з кращих сучасних операторів Бенуа Делома – двом механізмам “машини часу” – ми безсумнівно повертаємося у час Ван Гога. Не всім буде комфортно у цьому часі, як більшості не було б комфортно бути поруч з живим героєм. Тому перегляд фільму для багатьох стане випробуванням. Але якщо ви правильно налаштуєте внутрішню оптику, опануєте дихання та зміните ставлення до часу, то ці неповні дві години стануть для вас незабутньою мандрівкою у свідомість одного з кращих художників світу.
Звичайно цей фільм буде краще дивитися “підготовленому” глядачеві. Але навіть якщо це стане вашим першим знайомством зі світом Ван Гога і ви подужаєте цей фільм, то можна буде вважати, що ви успішно пройшли подвійну ініціацію: у складний світ генія та не менш складний світ серйозного кіно".
At Eternity’s Gate, Julian Schnabel, 2018
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
У неділю 16 травня запрошуємо на вечір джазу з піаністом Миколою Лахманом. Початок о 18:00, для резервації столика — 0975868195.
Звучатиме класика – Джордж Ґершвін, Дюк Еллінґтон, Луї Армстронґ та інші.
15 травня, у суботу, о 18:00 у кав’ярні «Штука» заплановано вечір фортепіанних каверів від Миколи Лахмана, вхід вільний.
Звучатимуть авторські версії мелодій “The Beatles”, Стінґа, Джо Кокера та інші популярні мотиви.
Тим не менше ми знову і знову звертаємося до мистецтва, щоб делегувати свої життєві поразки екранним героям, ніби просячи долю позбавити таких випробувань, а якщо ні, то здобути моральні сили, щоб владнати з сильними почуттями, не зруйнувавши ані свого, ані чужого життя. Але для того щоб мистецтво діяло і ставало по-справжньому корисним, воно повинно бути чесним та сміливим і обов’язково стояти максимально близько до людини. Саме таким і намагається залишатися данське кіно, від часів ще “німого” Карла Теодора Дрейєра і до сьогодні.
Можливо, саме у сміливості данського кінематографу слід шукати відповідь на питання успішності данського суспільства. Сміливо дивитися в очі людським слабкостям, вголос говорити на інтимні теми, жорстко табуювати будь-яке моралізаторство, забувати про соціальну сегрегацію, навіть якщо глядач після перегляду залишиться наодинці з розв’язком закінчення історії.
Сюзан Бір поступово займає провідну сходинку серед чемпіонського п’єдесталу скандинавського кіно. На тлі неврівноваженого Трієра, непослідовного Вінтерберга, розпорошеного Моланда, соціопатичного Каурісмякі, усіх цих яскравих талантів, які тривалий час засліплювали її місце, саме ця жінка залишається найбільш суголосною нашому часу, найкращою психологічною партнеркою урбаністичного європейця, який вже давно не дбає про хліб насущний, а натомість блукає в лабіринті моральних пасток. Втім, її здатність виходити поза межі європейського контексту підтверджена успішними кінопроектами у Сполучених Штатах. Особливо це відчувається у міні-серіалах (“Нічний адміністратор”, 2016 та “Відіграти назад”, 2020), де вона ані на йоту не поступилася якістю художнього фільму на догоду новочасному популярному формату серіалів.
“Відкриті серця” зняті у рамках маніфесту Догма-95, започаткованого Ларсом Трієром та Томасом Вінтербергом як протест проти комерційно дорогого і орієнтованого на обивателя кіно. Попри жорсткі правила фільмування, яких мало хто, втім, дотримувався, головним наслідком Догми стало те, що їхні фільми зуміли виразити людські емоції значно глибше, ніж американські чи європейські блокбастери і мелодрами. Це не повернуло їм масової аудиторії, яка все ще мислить у парадигмі високих бюджетів, драматичних спрощень, спецефектів і попкорну, але для тих, хто хоча б трохи тямить у мистецтві кіна, ще раз промалювало роздільну смугу у кіно між мистецтвом і атракціоном.
Отож фільм, залишаючись у рамках невисокого бюджету та необробленого зображення, втім, вистрибує з гамівних рамок Догми і декорує історію стосунків між чоловіком та його жінками атмосферним саундтреком інді-рок співачки Anggun та бездоганною грою акторів, зокрема Соні Ріхтер та Мадса Міккельсена. Сценарій, як згодом стало звично для кращих фільмів режисерки, немов зумисно провокує гучні емоції у глядача, викликаючи неодмінний внутрішній конфлікт щодо моральних меж найвищих почуттів. Розповідати сюжет перед переглядом не варто, тому що саме його розгортання складає головну інтригу.
Головні питання у кращих фільмах Сюзан Бір лежать у сфері моральності: чи залишати партнера, який трагічно став неповносправним, заради кохання; чи персональне щастя важливіше, ніж загальне добро; як відповідати на насилля проти особи. Її фільми дають сильніші імпульси для роздумів, аніж книги відомих психологів чи соціологів, не кажучи вже про різноманітних тренерів з успішності, тому що на її боці стоїть мистецтво форми – аудіальної та візуальної, мистецтво слова – промовленого чи мовчазного, мистецтво свідчення, бо історії її героїв часом переконливіші, ніж клінічні чи журналістські кейси.
Фільм “Відкриті серця” – це розповідь про великі почуття на тонкій червоній лінії, що розмежовує добро і зло, правду і гріх. Так, він може викликати опір, гарячу дискусію, але точно не залишить байдужим. Тому що торкається стількох сторін людських пристрастей, що дозволяє вірити щирості режисерки у її прагненні зрозуміти людину яка прагне залишатися справжньою, виправдати її у намаганні шукати своє щастя, навіть переступаючи червоні лінії суспільної моралі".
Elsker dig for evigt, Suzanne Bier, 2002
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/
У суботу 8 травня о 18:00 запрошуємо на “Фортепіанний мінімалізм” від Олексія Карпенка. Резервація — 097 5868195.
Програма:
- Philip Glass - "Metamorphosis" 1-5;З 1 травня запрошуємо на шосту персональну виставку Оксани Давидюк у Львові “Молекулярне Воскресіння”. Оглянути експозицію можна щодня з 10:00 до 19:00 до кінця місяця, вхід вільний.
Оксана Давидюк розгортає у своїх роботах розповідь про диво життя, Божу силу і досконалість його творіння. Завдяки художній і теологічній освіті, постійному зануренню в молитву, бачимо образи з багатою і складною композицією, вивершеними деталями і глибоким змістом.
Нова виставка виросла з текcтів Святого Письма — 37 глави книги пророка Єзикіїля, 5 і 6 глави Євангелія від Йоана, - і фактично, ілюструє пророцтво воскресіння: “Рука Господня була на мені, і вивів мене Господь у дусі й поклав мене серед долини; долина ж та була повна костей. Обвів він мене навкруги них, і ось було їх дуже багато по долині, і всі вони були пресухі. І промовив до мене: "Сину чоловічий! Чи оживуть ці кості?" Я відповів: "Господи Боже, ти знаєш". Тоді сказав до мене: «Проречи над цими кістками й скажи до них: Ви, сухі кістки, слухайте слово Господнє! Так говорить Господь Бог до цих костей: Ось я введу в вас дух, і ви знов оживете. Я обкладу вас жилами, ви поростете тілом, я вкрию вас шкірою, вкладу в вас дух, і знову оживете, і зрозумієте, що я – Господь». Я прорік, як мені було наказано; і як я пророкував, виник шум, і ось настав рух, і кістка до кістки стала наближатись. Глянув я - як ось на них жили, і поросли вони тілом, а зверху вкрила їх шкіра, та не було в них духу. І він сказав до мене: "Проречи до духу, проречи, сину чоловічий, і скажи до духу: Так говорить Господь Бог: Із чотирьох вітрів прийди духу, та й подихни на оцих повбиваних, щоб вони ожили." І я прорік, як він заповів мені; і ввійшов до них дух, і вони ожили та повставали на ноги - сила-силенна люду..."
Оксана Давидюк народилась у 1968 р. У 1987 р. закінчила відділення художнього розпису Львівського училища прикладного мистецтва ім.І.Труша. На становлення художниці вплинула тісна творча дружба з Карлом Звіринським з 1983 до 1996 року.
Роботи експонувались на персональних виставках у Астані (Казахстані), Москві, Києві (Державний музей декоративного українського мистецтва), Рівному (галерея «Євро-Арт»), Луцьку (Галерея мистецтв Волині), Самборі (Історико-етнографічний музей «Бойківщина») і п'ять разів – у рідному Львові (В музеї етнографії та народного промислу, в Музеї історії релігії , у Львівському Палаці Мистецтв).
У червні 2019 року відбулась велика персональна виставка “Торжество православ'я або шлях додому” у Черкаському художньому музеї. Мала прокотитись великими містами усієї України, проте карантин поставив намір на паузу.