4 серпня, у середу, о 18:00 радо запрошуємо на виставку кольорових світлин “Яблуневий Спас” фотохудожника і першопрохідця-кінематографіста у Галичині Юліана Дороша. Подія організована у співпраці з Львівським фотомузеєм і проектом “Фотографії старого Львова”. Оглянути експозицію можна щодня до кінця серпня з 10:00 до 19:00, вхід вільний.

У добірці тематичні етнографічні фото, що демонструють святкування Спаса на Гуцульщині.

Про автора

Народився 1909-го року в сім’ї митника Омеляна Дороша та Іванни Крушельницької, сестри письменника і журналіста Антона Крушельницького. Дитинство минуло у с. Копичинцях. На початку 1920-х рр. родина Дорошів переїхала до с. Раковець-на-Дністрі під Городенкою на Івано-Франківщині. Початкову освіту здобував у Станіславівській класичній гімназії, яку закінчив 1927 р.

У гімназії зацікавився технікою, почав робити перші світлини. Став членом «Пласту». Із 1926 р. фотографував різні урочистості, життя пластових таборів, згодом його запросили очолити прес-квартиру «Пласту».

Перебуваючи у центрі пластового життя, Юліан Дорош також захопився туризмом, беручи в експедиції фотоапарат. Результатом цих мандрів став перший аматорський короткометражний фільм «Свято молоді» (1929 р.), знятий у пластовому таборі на Соколі, поблизу Підлютого, однак при першому перегляді стрічку було сконфісковано польською владою.

Дорош був серед ініціаторів створення у Львові Українського фотографічного товариства (УФОТО). Водночас активно продовжував займатися журналістською справою, співпрацював із багатьма львівськими часописами – «Дні», «Життя і Знання», «Українські Вісти», «Назустріч», був співредактором «Неділі».

Під час другої виставки УФОТО він репрезентував свій короткометражний етнографічний фільм «Раковець», відзнятий на відпочинку в Раковці-на-Дністрі влітку 1931 р.

У лютому 1933 р. Ю. Дорош від етнографічного відділу Львівського університету їздив на Гуцульщину, де в околиці Космача, Косова, Жаб’є знімав гуцульські танки. Пізніше кадри з цієї експедиції увійшли до другого етнографічного фільму «Гуцульщина», який у фрагментах знімався на кольорову плівку.

У травні 1933 р. УФОТО розпочало видавати фаховий часопис для фотолюбителів «Світло й Тінь» – Ю. Дорош став одним із редакторів новозаснованого видання, вміщуючи на його шпальтах чимало статей із проблем фото- і кіномистецтва.

Окрім фотовиставок, важливе місце у житті Ю. Дороша посів кінематограф. 1936 р. йому вдалося привернути увагу української кооперації до проблем кіновиробництва, відтак за фінансової підтримки Ревізійного союзу українських кооператив створив підприємство «Фотофільм» і розпочав роботу над рекламним двогодинним художнім фільмом про кооперативний рух «До добра і краси» за сценарієм Романа Купчинського та Василя Софроніва-Левицького. Стрічка вийшла на екрани у листопаді 1938 р.

Одночасно з роботою над фільмом «До добра і краси» Юліан Дорош працював над створенням «короткометражовиків». Фірма «Фотофільм» під його керівництвом зняла такі стрічки: «Весілля на Покутті», «День молоді Рідної школи», «Йордан у Львові», «Виставка АНУМ» та ін. Також у липні 1938 р. він зняв фільм про похорони командувача Української галицької армії генерала Мирона Тарнавського.

Того ж року митця запросили знімати археологічні розкопки у княжому Галичі (Крилосі) під керівництвом Ярослава Пастернака, а вже на початку 1939 р. режисер взявся до зйомок нової кольорової ігрової стрічки під робочою назвою «Крилос» з життя України-Руси ХІІ ст. Однак далекосяжним планам режисера зашкодила війна – роботу над стрічкою було припинено.

За підтримкою колег з Музею етнографії та художнього промислу Юліан Дорош відкрив 1957 р. першу персональну виставку етнографічного фото.

У 1960-х рр. Ю. Дорош знімав етнографічні сюжети для львівської студії телебачення. 1966 р. перейшов працювати в Центральний державний історичний архів у Львові. Там, маючи доступ до кінотехніки, відзняв ще один кінофільм «Народні майстри Гуцульщини».

Тривалий час працював з науковими співробітниками Львівського музею українського мистецтва. 1977 р. познайомився із о. Володимиром Яремою (згодом – патріархом Української автокефальної православної церкви Димитрієм), з яким провадив роботу з фотофіксації церков та народної меморіальної кам’яної скульптури Західної України. Останній виїзд на фотофіксацію печерних святилищ у Страдчі та Фійній здійснив у травні 1982 р., а вже за два місяці серце Юліана Дороша зупинилося.