Олег Яськів: "Румунський кінематограф практично одразу проявився зрілим доконаним феноменом. Талант молодих режисерів якось раптово з’явився повноцінно сформованим на тлі безрадісних реалій життя пострадянської Румунії. Це було екзотично для знудженої за живими емоціями Європи і тому європейські фестивалі широко розкрили свої обійми для цієї нової хвилі.

Слід сказати, що це був справедливий успіх. Кіно румунської нової хвилі виявилося свіжим на тлі набридливих стандартів американських фільмів, прогнозованих сюжетів та пласкої моралі комерційного кіно або ж занудного снобського артхаузу європейських режисерів. Фільми Крісті Пуо, Крістіана Муджиу, Крістіана Немеску сплели в тугий канат цілісності гостру соціальну сатиру і співчутливу людяність, тонкий гумор і вільну гру жанрами, якісну роботу з зображенням і впевнену гру акторів.

“Свистуни” режисера Корнеліу Порумбою, одного з найсамобутніших режисерів сучасності – яскравий зразок міцного румунського кіно. Це смілива гра жанрами (кримінальний нуар, шпигунський бойовик, любовна драма, постмодерна комедія), вистояна на давньогрецьких міфах та приправлена традиційною для румунів меланхолією та емоційною відстороненістю.

Трохи несподівано від румунів не гостросоціальне, а “детективне”, при всій своїй виразній “жанровості”, це все ж таки інтелектуальне кіно, яке вимагає від глядача прочитування смислів, співучасті у “тролінгу кінематографічних штампів” і водночас емоційної відкритості, позаяк це історія про сильні почуття.

Багато інтелектуальних впливів можна розпізнати у цьому фільмі – комусь впадуть в око парафрази зі шпигунських фільмів Спілберга чи Скорцезе, хтось зверне увагу на постмодерні мотиви бойовиків Тарантіно чи братів Коенів, кримінальна романтика відгукнеться спогадами про нуари Премінжера, емоційна відстороненість нагадає кіномедитації Соррентіно, а пострадянська фонова архітектура – соціальні фільми братів Дарденн. Але це зовсім не свідчить про вторинність фільму, швидше про гнучкість режисера, його уважність та відважність. Порумбою своїми “Свистунами”, які у сухому переказі можуть виглядати постмодерною маячнею, зате при перегляді виявляються феєричним ілюзіоном пригод та пристрастей, показує, що він у своїй творчій свободі стоїть навіть трохи вище, ніж визнані метри.

Вийшло шармовите, самобутнє та цікаве кіно, яке показує, що для жанрового американського чи навіть західноєвропейського кіно є хороша альтернатива".