19.10 2021: Кіноклуб Олега Яськіва: "Серафина з Санліса"

У вівторок 19 жовтня о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Мартена Прово "Серафина з Санліса" (Франція, 2008).

Олег Яськів: "Цей фільм отримав несподівано великий успіх у Франції, яку, здавалось би, складно здивувати і самими художниками, і фільмами про них. Але він перший на високому художньому рівні, а не лише мовою документалістики, поставив питання про переоцінку творчості наївних художників, більше того, він перший у новітньому часі здійснив перевідкриття художника.

Поза всім іншим – це стриманий в емоціях, але, як швейцарський годинник, досконало вивірений у деталях портрет епохи. І хоча ця епоха великої респектабельності та великої війни вже відійшла від нас на сто років і багато що мало би призабутись, найкраще з неї продовжує хвилювати і сьогодні: відповідальність перед іншими, пристрасть до роботи, смиренність перед долею. Такою її малюють і герої фільму. А вже його автори, особливо оператор, дарують нам тонізуючий візуальний відбиток того минулого: неспішного у діловій динаміці, соковитого в неурбанізованих пейзажах, графічно контрастного у типажуванні людей.

Ще сто років тому світ не знав про художницю Серафину Луї. Світ знав імпресіоністів, експресіоністів, фовістів, вже нарешті авангардистів легітимізував, але жінка та ще й з народу вміти малювати не мала права. І лише завдяки проникливій уважності до служниці, яку проявив німецько-єврейський колекціонер і критик Вільгельм Уде під час їхнього випадкового знайомства, світ відкрив талановиту художницю. Двоє самотніх людей з діаметральних соціальних верств знайшлися у просторі і часі для рівногідного діалогу про мистецтво і його причини.

Жінка, яка малювала квіти та фрукти – базові речі для європейського натюрморту упродовж століть – раптом промила затерті звичкою очі художніх критиків, спекулянтів від мистецтва і професійних художників і вказала на простий спосіб відображення світу або, що для художниці було тотожним, – спілкування з Богом. Природа, яку ми бачимо у житті або на картинах академістів чи сюрреалістів як багатоликий персонаж нерукотворного, але залежного від людини світу, раптом почала перетворювалася на барвисті мелодійні абстракції, які відштовхувалися від реальності, але зберігали її структурну достовірність.

Незважаючи на роль колекціонера Уде, який окрім Серафини Луї, відкрив світу Пікассо, Брака і ще одного “наїва” Анрі Руссо, хіба що лише фільм Мартена Прово, знятий майже через сто років після їхньої зустрічі, по-справжньому зробив цю художницю вже більше, аніж менше відомою. Сам фільм вартує такої достойної ролі, бо він дійсно добре скроєний. Про минуле, прогавлене кількома поколіннями, можна тільки так і говорити: стримано в емоціях, але уважно в деталях, зі скромним наміром повернути заслужену мисткинею славу хоча б її нащадкам, якщо вже перед самою авторкою ті непоплатно завинили.

Головну і дуже складну роль зіграла Іоланда Моро, не аж така відома і зовсім не найефектніша серед французьких актрис. Але в результаті інші, більш фактурні чи досвідчені актори, їй просто асистували, а потім разом з фестивальною публікою ще й аплодували, коли вона отримувала Сезара. Інші Сезари (яких загалом сім) отримали режисер, сценарист, оператор, композитор, декоратор, костюмер. Тобто, фільм забрав все краще, чим вибаглива і багата на хороше кіно Франція могла нагородити у 2009-ому році. І всі Сезари заслужені.

Тим не менше, Серафина Луї закінчила своє життя набагато гірше, ніж того заслуговувала. Світ погано вчиться справедливості і лише мистецтво інколи вимолює його колективні гріхи. Можливо, її душу заспокоїли ангели, які свого часу переламали її життя надвоє і переконали зайнятись малюванням. Нехай буде так як вона вірила і нехай буде її творчість навіть з тими хто не вірить. А кіно нехай залишається мистецтвом, а не конвеєром фабрикування грошей та стертих смаків. Наприклад, таким як чудесний фільм “Серафина з Санлісу”".

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/