У вівторок 24 червня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Бернардо Бертолуччі «Останній імператор» (Італія-Великобританія-Китай, 1987).

Сьогодні, коли двері зла прочинилися і холодний вітер тоталітаризму студить вільне серце, ми повинні навчитися  розрізняти зло, опиратися злу, боротися зі злом. І перемагати. Людина як особистість повинна перемогти зло як систему. У цьому духовна таємниця світу. Потрібно лише це зрозуміти. І не боятися…

“Останній імператор” – один з найвідоміших фільмів за всю історію кіно. Величезна кількість найвищих нагород – не лише данина часу, але й свідчення справедливого “входження у класику”. А ще тому, що у фільмі природа влади, і місце людини у ній аналізується на дуже “тонкому” рівні. Це епос з людським обличчям, монументальний твір, у якому форма (нехай і бездоганна) підпорядковується духу.

Історія останнього китайського імператора – не лише одна зі сторінок трагічної історії Китаю першої половини двадцятого сторіччя. Це кардіограма Часу, в якому ми живемо. Адже країни, режими, пейзажі – лише декорації для справжньої людської драми. Драми, у якій зростання і возвеличення змінюється падінням і приниженням.

Якщо відкинути історичний контекст, то фільм стає універсальною моделлю екзистенційної поведінки людини в умовах тотальної не-свободи, яка під певним кутом зору обов’язково підійде кожному.

У творчому доробку видатного режисера Бернардо Бертолуччі фільм “Останній імператор” – чи не найбільша вершина, після якої режисеру залишилося тільки опускатись до простих людських драм. У нього це також виходить добре (після “Імператор” були зняті і “Невловима краса” і “Під пологом неба”), але в “Останньому імператорі” зухвалість думки та розмах реалізації досягли максимуму. Переглядаючи цей фільм, бачиш далі, ніж міг собі уявити, підіймаєшся вище, ніж наважуєшся думати.

З естетичної точки зору фільм знятий бездоганно. Камера геніального Вітторіо Сторраро, музика Рюіті Сакамото, декорації та костюми Фердінандо Скафйотті. І формою, і змістом він нагадує буддистську мандалу – масштабний надзвичайно складний і красивий візерунок з кольорового піску, який ретельно викладають впродовж довгих днів цілим монастирським братством, щоб потім миттєво зруйнувати створену досконалість – яка зникає з титрами, але надовго залишається у серці. Адже людина – лише піщинка у безмежному потоці історії, перемелена у жорнах безжального часу.

Бездоганна композиційно картина, у якій Людина протиставляється Владі і залишається наодинці з вічністю. Мізерія та велич, стійкість та натиск, розгубленість та безжальний розум. Ці противаги утримують фільм у крихкій рівновазі, порушити яку здатен лише сам глядач, обравши кредом свого життя одну з протилежних позицій.

Перед нами справжня класика! У довгі червневі вечори, наповнені світлом дня і надією на перемогу – саме час дивитись цей бездоганний та герметичний як закрите імператорське місто фільм, у якому насправді безліч виходів… Приходьте!

Олег Яськів

The Last Emperor, Bernardo Bertolucci, 1987

Нагороди: 9 Оскарів, 3 призи Британської кіноакадемії, в т.ч. за кращий фільм, 4 Золотих глобуси в т.ч. за кращий фільм, Сезар за кращий фільм.

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/