У вівторок 18 серпня о 18:30 у Кіноклубі Олега Яськіва відбудеться показ і обговорення фільму Бертрана Таверньє "Неділя за містом" (Франція, 1984).

Олег Яськів: "Наздоганяємо повільні вечори, патетичні заходи сонця, ледачий теплий вітер. Розшукуємо випущені на літню волю думки та ідеї. Попереду, немов незникненне марево, завіса часу, яка закриє це непросте літо у ще один кабінет пам’яті. Шукаємо резонатори нашого настрою, які запам’ятаються нам його надовго.

Фільм «Неділя за містом» – короткий і повільний настільки, наскільки коротким і повільним здається літній день на відпочинку. Він як імпресіоністична медитація про розквіт, повність і сутінки людського життя, де кожен уважний глядач впіймає свої відбиття у словах, мовчаннях, ракурсах, предметах.

Такі фільми як дарунки долі – унікальні приводи сказати більше, ніж наважуєшся у реальному житті. Адже кіно має магічну здатність розуміти глядача. Потрібен лиш талант та велике бажання втілити це. “Неділя за містом” якраз має таку розкішну рису. Режисер Бертран Таверньє услід романісту П’єру Босту своїм фільмом/романом ніби заповнюють трикрапки у родинних стосунках: адже між батьками і дітьми, між братами і сестрами любов також має мазки різної інтенсивності, що вже говорити про любов між чоловіком та жінкою.

Тому цей фільм також про жаль за нездійсненним: вчинками, рішеннями, словами. Але це також і фільм про відкритість до життя, яка загрожує звичній стабільності. Зрештою, цей фільм і про шанси. Шанси на повернення до себе, на промовлення правди, на чесні почуття. А такі шанси не помічають часу і географії творення.

Немов справжній гросмейстер фільм передбачає та домінує над вашими очікуваннями та емоціями. А це рідкісний кінематографічний успіх, навіть для будь-якого кінокласика – потрапляти в сліди своїх глядачів.

Що робить цей фільм близьким кожному – так це розхитування прихованих завіс приватного життя. Сімейні історії майже завжди мають експортну та внутрішню версії. І добрий фільм чи книга дозволяють підглянути саме за внутрішньою, справжньою версією. Таверньє, втім, дуже делікатний і не моралізує над людськими слабкостями, а, швидше, просто пропонує подивитися на життєві цінності з глядацької відстані, як на картину в галереї. Це делікатний, просякнутий гіркотою і тривогою, діалог батька з сином, і з донькою і навіть з дружиною (давно померлою), в якому насправді ніколи не можна поставити останньої крапки.

Перед нами чарівний час модерну початку двадцятого сторіччя, заміська вілла, дбайливо обставлена в стилі арт-деко, зі старим фруктовим садом, який лише додає атмосфері шарму провінційної сентиментальності. Ми проживаємо кілька можливо останніх днів з життя старого достатньо успішного художника, який шляхетно приховує розчарування своїм життям. Його гіркота підсилюється складними стосунками з сином і його сім’єю, а також донькою, які обрали різні життєві та ціннісні орієнтири. Один – зразок буржуазного міщанства, прихованих комплексів та імітації життя, інша – непевний шлях внутрішньої свободи та нонконформізму, який загрожує особистому жіночому щастю. Такий собі сімейний портрет в заміському літньому інтер’єрі.

У фільмі багато розмов про живопис. Він смакує устами героїв та майстерним оком оператора (Брюно де Кайзер) архетипові образи Сезанна та ван Гога. Але це лише на перший погляд здається, що головне у фільмі – розмови про мистецтво. Ця принада фільму дуетує з роздумами про людську долю з тої далекої точки, з якої ще можеш оглянутись на всю пройдену дорогу, але далі вже мало сил пройти. Головний герой наближається до порогу смерті не через хвороби (він виглядає цілком здоровим), а через усвідомлення проминання свого часу та втрачених можливостей. Він не старий, а мудрий. Адже мудрість – це звільнення від правил, мужність їх перезавантажити. Тому не завжди старість дозріває до мудрості, а молодість не має права на голос. Фактично «Неділя за містом» експонує кілька моделей сімейного життя, де лінії батька вторують лініям життя його таких різних дітей.

Це перший з двійки кращих фільмів дуже різного стилістично і не завжди рівного у якості французького режисера Бертрана Таверньє. Наступним став через два роки культовий «Опівнічний джаз» з музикою Гербі Генгока та Декстером Гордоном у головній ролі. Це засвідчило не лише про широкий смак режисера – від імпресіонізму до чорного джазу – але й про найкращу форму майстра у середині восьмидесятих. Це помітили критики та глядачі: «Неділя за містом» отримав приз за режисуру в Каннах і три Сезари – достойне місце для фільму у галереї слави французького кіно.

Тож фільм, немов свіжа картина, залишить на вас свої емоційні кольори. Це буде настільки ненав’язливо і зворушливо, що вам ще довго не захочеться змивати їх з пам’яті.

І він майже напевне нікого не залишить байдужим. Особливо у літній теплий вечір, поруч з друзями та близькими, коли нічого ще не програно остаточно…"