Олег Яськів: "Зима наближається до нас тихою повільною ходою. Охолоджує надмірні пристрасті, кристалізує емоції, дарує час на саморефлексії та погляд на іншого. Нагадує, що всього може бути менше, а головне може ховатися в малому: у доторку, у слові, у погляді, у вчинку.

Фільм французького режисера Філіпа Клоделя «До настання зими» такий же затишний, як і довгі зимові вечори, які огортають нас щораз більше. Інтонаційно ніжний, немов перша паморозь, він делікатно торкається глядача негаласливими, але влучними фразами, домальовує фрактальні візерунки доль людей, які достатньо прожили і достатнього досягли щоби мати право на помилки та їхнє спокутування.

У центрі сюжету немолоде подружжя респектабельного нейрохірурга, яке переживає кризу стосунків. Перед нами домашні сцени щоденного подружнього життя, які конспектують такий звиклу для багатьох кризу. Як це зазвичай буває, стосунки героїв каталізує молода незнайома дівчина, яку пов’язує з лікарем якась таємниця минулого. Поступово відкриваються і інші таємниці життя героїв, які до цього часу вдавано не помічалися: стосунки з дорослими дітьми, з другом, який давно закоханий у дружину, з власним сумлінням. Але головне – те, що ці стосунки змушують героїв переглянути власне життя і прийняти власні помилки.

Стосунки у сім‘ї, яка живе, як здається, вже вічність і у якій мало що насправді відбувається, вислизають, немов чужі листи з розкритого конверту. І нам залишаються для мимовільного підглядання фрагменти чужих історій, до болю інколи схожі на власні. Немов у складній людській системі, нервові рецептори цього фільму нагадують нам як важливо говорити зі своїми дітьми і говорити вчасно, а не коли «на порозі зима», що жертвувати родинністю на користь правди не завжди доречно, що кохання, навіть якщо і здається, що холоне, насправді може відтанути від тепла цілеспрямованої уваги.

У цьому фільмі немає снігу, так само як і в нашої зими. Але він тече повільно, немов впевнена у своєму спокої ріка, несучи повз нашу розсіяну увагу глибокі думки. Це нам, на ожеледиці неврозів і дедлайнів, і в особистому житті вслід за цією руйнівною інерцією хочеться динаміки, поспіху, зміни декорацій, які часто закінчуються порожнечею.

Те що режисер має близькі стосунки з літературою відчувається по тому як сценарій ретельно зважує слова, жонглює діалогами, виплітаючи павутину сенсів. І справді, Філіп Клодель у першу чергу все ж таки письменник, популярний у своїй країні та Європі автор десятків романів і повістей. Проте його хай і нечасті спроби у кінорежисурі не дозволяють цілком погодитися з таким поглядом. Адже його перший фільм, пронизлива життєва драма про трагедію жіночої долі « Я так давно тебе люблю» (2008) з прекрасним дуетом Крістін Скотт Томас і Ельзи Зільберштейн, став більш ніж достойним дебютом для вступу до вищої ліги режисерів.

Як властиво усім хорошим фільмам, жанр фільму «На порозі зими» однозначно визначити складно: це і драма, і трилер, і артхауз, і психологічне розслідування. Та безперечно, що цей фільм про сімейні та міжособистості цінності та небезпеку їх втрати.

Улюблена акторка Філіпа Клоделя, англійська акторка Крістін Скот Томас знову не підводить і веде складну партію зрілої та мудрої жінки, до якої холоне чоловік, піддавшись магії таємничої молодої незнайомки. Їй вторує, мабуть, найважливіший французький актор останніх десятиліть Даніель Отей, якому з віком вдаються щораз складніші у психологічному плані ролі.

Прекрасно інкрустований оперною музикою Пуччіні і сучасними клавірними медитаціями, тепло кадрованими образами дизайнерських садів та сучасної урбаністичної заміської архітектури, доповнений ніжними ролями другорядних персонажів Рішара Беррі та Лейли Бехті, фільм ще раз підтверджує майстерність французів у роботі з нерозважальним кіном.

З таким фільмом можна легко загубитися від щоденних обов’язків, посидіти у сутінках нічних ламп на самоті, зрозуміти що, коли і чому пішло не так і як це виправити. Всіх відповідей ви, звісно, не отримаєте. Але принаймні задумаєтеся над головним…".

Аvant l’hiver, Philippe Claudel, 2013