Олег Яськів: "Показати ціле життя жінки за один день. Простягти стрілу часу на сто років. Побачити у схожих дзеркалах три портрети: письменниці Вірджинії Вульф, жінки, яка читає її роман, та жінки, яку називають міс Делавей. Подолати, зрештою, дратівливу відносність часу.

Перед нами розвивається сучасна драма античної напруги. Немов з туману підсвідомості проявляються величні у своїй трагічній самотності жіночі образи, надламані напругою або ж, навпаки, одноманітністю життя, але однаково самотні посеред цивілізації успіху.

Портретування їхніх історій розповідає нам про неповторність речей, про унікальність миті, про незнищенність пам’яті. Про те що життя стає важливим коли живеш заради іншого, а любов – реальнішою коли вона заради іншого.

Все починається з історії жінки, письменниці Вірджинії Вульф, яка всередині далеких 1920-х пише історію вигаданої жінки і бореться з депресією та думками про самогубство. Крізь стрілу часу, в оптимістичні 1950-і інша жінка, респектабельна домогосподарка, яка нудьгує від життя, читає цей роман, “Міс Делавей”, як можна здогадатися. І нарешті через півстоліття, у же в наш час, ще одна жінка, редакторка видавництва, доглядає за помираючим від СНІДу поетом і своїм колишнім коханцем, який кликав її прізвищем за героїні роману Вульф. Таким чином коло замикається і три героїні виявляються пов’язаними спільними переживаннями, стражданнями і в майже містичний спосіб життєвими долями.

Фільм довершений у відтворенні різних епох. Майже століття історії Америки (а фактично і західної цивілізації) розказана крізь призму жіночих історій, які зв’язують час та роблять його зрозумілішим через пульс людських доль. Минають роки, десятиліття років, змінюються моделі автівок та вечірні суконь, але незмінною залишається самотність жінки, її невпевненість у коханні, її хвороби і тривоги. Саме про це розповідає фільм. Він викладає нам чергову історію про ідентичність жінки.

Здавалося б, що ця чергова психологічна історія додасть мало нового і стане черговою спекуляцією на почуттях сентиментальних глядачок. Проте режисеру вдалося створити зовсім інше кіно. Його фільм став ідеальним співрозмовником для сильної жінки, навіть кращим, ніж чоловіки, які не стільки розраджують чи допомагають, скільки потребують захисту і догляду.

Складна сповідальна структура фільму викликає відчуття, що саме такому фільму можна довірити свої таємниці, радощі, сльози. Навіть філософські роздуми героїнь, яких окрім побутових та інтимних деталей, достатньо багато у фільмі, позбавлені схоластичної штучності і ведуться про життя, красу та їхню минущість, про сенс життя, який у сутності своїй полягає у любові та житті у парі, тобто про ті речі, про які жінкам так часто хочеться всерйоз говорити.

А божественна музика Філіпа Гласса, одного з кращих мінімалістів сучасності, безслівно, на вищих регістрах досконалості вторує психологічним деталям повсякденності, які і складають сутність людського життя.

Прихована ефектна метафора цього фільму розкривається у тому, що зрілість жінки зустрічається з її юністю в єдиному почуттєвому просторі. Його героїні говорять про відсутнє щастя не як про щось абстрактне і недосяжне, але як про можливе, але фатально втрачене в минулому. У фільмі багато мовчання. І саме такого мовчання, яке має руйнівну силу.  Адже як часто причиною руйнування подружніх стосунків є мовчання. Чи є причиною цьому той легковажний афоризм, що чоловіки не знають жінок або навпаки? Все, мабуть, складніше. І автори фільму, усвідомлюючи це, не дають однозначних відповідей.

Зрештою, колесо життя обертається і буде обертатися. У кожнім початку вже є кінець. Очі жінки, у яких відбивається світ, світяться олімпійською мудрістю, яка возвеличується над смертю. Чоловіку складно зрозуміти жінку. В радості, а особливо у горі.

У виправдання чоловіків зазначу, що і роман-першооснову, і сам фільм створили чоловіки. Однойменний роман американського письменника Майкла Канінгема отримав Пулітцерівську премію у 1999 році і невдовзі був екранізований англійським режисером Стівеном Долдрі. Заряджений на успіх з таким сценарієм та потужним акторським складом (Джуліан Мур, Ніколь Кідман, Меріл Стріп, Ед Гарріс), фільм неочікувано для такого серйозного сюжету, складної естетики і загалом нерозважального наративу, але прогнозовано завдяки талановитій реалізації, виправдав касові і фестивальні очікування, приніс багато престижних нагород (включно з Оскаром для Кідман) та солідний фінансовий дохід".

The Hours, Stephen Daldry, 2002