12.03 2013: Кіноклуб Олега Яськіва: "Гавр" (Акі Каурісмякі, Франція-Фінляндія, 2011)
У вівторок 12 березня о 18:45 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Акі Каурісмякі «Гавр» (Франція-Фінляндія, 2011).
Акі Каурісмякі, як мало хто з сучасних режисерів, володіє тим інструментом, який називається правдиве бачення речей світу. Саме тому йому вдається створювати дивовижно витончені і водночас реалістичні фільми, залишаючись одним з авторитетів сучасного авторського кіно.
Ті, хто знайомий з сучасною скандинавською літературою чи музикою, мабуть, вже піддалися чарам їхнього особливого спокою і стриманого темпераменту, за якими відкриваються безодні людської доброти, простоти і справжньої внутрішньої краси. Фінський кінорежисер Акі Каурісмякі – кінематографічне продовження естетичної хвилі скандинавського мистецтва – самобутнього і свіжого явища на європейській карті. У той же час він уже давно відірвався від “скандинавського материка” і став “чистим” європейським режисером.
З іншого боку, “Гавр» – останній фільм режисера – не скандинавський і аж ніяк не фінський. Це найчистіший з фільмів про Францію і, майже без перебільшення, найбільш французький фільм з численної когорти тих, які спекулюють на гламурному сприйнятті всього французького – чи то Париж, чи то кохання, чи то богеми.
«Гавр» задуманий як перший з кінотрилогії про європейські портові міста. Ще невідомо куди подасться режисер в пошуках простору для наступного фільму, але добре, що він розпочав з Франції.
Бо у Каурісмякі ви побачите іншу Францію, справжню Францію. Ту, яку можна ще віднайти у провінційних містах, пейзажах, портретах. Тиху, врівноважену, замріяну, закохану, сповнену шляхетності та гідності. Оком стороннього, але зачудованого, він спіймав головні речі у тому, що слід розуміти під французьким. Облиште ейфелеві вежі, мулен-ружі та діснейленди на вимучених туристів з автобусних турів. Такої Франції, як у Каурісмякі, вони не побачать. І таких людей, як у «Гаврі», вони можуть не зустріти. Недаремно його герої п’ють кальвадос, а не коньяк. Недаремно їхні діалоги стримані та влучні, як у Гемінгвея. Недаремно доля чорного хлопчика їм важливіша за власну безпеку. Бо у всьому цьому і полягає справжня свобода. Яку так люблять у Франції, яка там, зрештою, і народилася.
А справжній митець – а Каурісмякі саме такий – насамперед чесний. І це майже все, що потрібно для доброго кіно. Ще трохи таланту, гарну команду та правильних глядачів. Тоді любов з першого погляду – між глядачем і фільмом – обов’язково відбудеться. Адже це так романтично, так по-французьки…
Нагороди: приз ФІПРЕССІ на Канському кінофестивалі.
Le Havre, Aki Kaurismäki, 2011.
Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/