У вівторок 26 червня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Отто Премінгера «Добридень, смутку» (США, 1958).

Літо, немов довгоочікувана зустріч, вривається в наше розхвильоване життя. Переписує плин днів, змінює інтонацію мрій, перефарбовує фрагменти спогадів. Час ніби призупиняється, розтягуючи вечори і вириваючи ночі з пітьми неспокійних сновидінь. Благодатна пора для прохолодного смутку за нереалізованими історіями та нездійсненними версіями власного життя.

Саме час привітатися зі смутком, зустріти його у всеозброєнні сонця, вина і моря. І, безумовно, доброї книги або ж фільму, а ще краще одного в другому.

Екранізація одного з ключових романів видатної французької письменниці Франсуази Саган “Здрастуй, печаль” – як елегантний комплімент від літа. Вона розгортає історію відпочинку молодої героїні на березі Середземного моря у товаристві батька, його коханки і подруги покійної матері. Легкий на перший погляд сюжет, немов морське дно, приховує багато відтінків смутку. Роман, а слід за нею і фільм, «відобразив настрої та позицію молодого покоління, що починало жити після величезного потрясіння, якого зазнав світ у роки війни, коли загинули дотеперішні уявлення про Добро та Зло, дотеперішні моральні цінності, колишні заборони і табу” (Ж.Ворден).

Американський режисер Отто Премінгер, до речі народжений на українській землі у Вижниці, делікатно обійшовся з літературною першоосновою дебютного роману письменниці, який зробив її відомою у світі (і був написаний у 19 років!). На головні ролі він запросив молоду дебютантку Джин Сиберг, американську акторку, яка невдовзі стала символом французької “Нової хвилі”, знявшись у культових роботах Годара та Шаброля і британську акторку Дебору Керр, яка у свій час була уособленням жіночої шляхетності.

Володіючи тонким відчуттям стилю і діалогів, режисеру вдалося у цій класичній екранізації перевершити значно пізнішу спробу французів. Французька Рів’єра, вечірній рок-н-рол на набережній, підступні коктейлі в ресторанах, не розмили драматичної глибини історії і не спростили характерів героїв. Фільм акцентує перед глядачем питання про межі моралі, кохання, ревнощів та пробачення, зберігаючи присмак і шарм епохи великого американського кіно. Ця епоха, як і роман, віддалені від нас часом, що дозволяє нам краще розгледіти світло вічних цінностей.

Не сумніваюся, що виросло декілька поколінь, які люблять Франсуазу Саган. Тож приходьте у вечірню прохолоду Кіноклубу щоб зустрітися з улюбленим твором, розфарбованим магією кіно…

Олег Яськів

Bonjour tristesse, Otto Preminger, 1958

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/