У вівторок 2 травня о 18:30 кав'ярня "Штука" та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на перегляд та обговорення фільму Генрі Кінга «Сніги Кіліманджаро» (США, 1952).

Найцікавіша з подорожей, яка може трапитися з людиною – це пошуки справжньої людини. Краще, якщо знайдеш її у собі. Але не надто погано, якщо це буде хтось інший. Головне знайти. Тоді світ набуває довершеності, останні невідомі вписуються у рівняння життя і його загадки можна бодай наближено розв’язати.

Проте не варто очікувати досконалого рішення ідеальної людини. Його немає і не може бути у земному житті. Але прагнення обтесувати камінь досконалості – це найкраще заняття з усіх, які пропонує життя.

Ернест Гемінгвей – один з найбільш послідовних шукачів справжньої людини. З тих, які ставлять експерименти на власному житті, які приймають чесні поразки як перемоги і не приймають нечесних перемог. І не так важливо, на якому полі ти граєш – література, спорт, війна, жінки – важлива твоя чесність та готовність йти до кінця у цій грі. Власним життям, власними творами та вчинками він намагався бути справжньою людиною. Завдяки такій безкомпромісності Гемінгвей зміг стати легендою для принаймні одного покоління інтелектуалів цілого світу – не лише західного, але й радянського.

Фільм “Сніги Кіліманджаро” певною мірою підсумовує творчість цієї видатної людини і письменника. Режисер Генрі Кінг ризикував, знаючи вдачу письменника і його ставлення до екранізацій власних творів. Але, на щастя, він зіграв у гру з Гемінгвеєм і… не зазнав поразки.

Хоча письменник звично бурчав, фільм вийшов добрий. Такий, який можеш полюбити на все життя, щоб подумки відтворювати чи переглядати аби вирівняти курс власної життєвої траєкторії. Після цього фільму Гемінгвей стає ближчим, з’являється бажання перечитати декілька рядків його оповідань. У наш стрімкий час більшого й не треба. Адже проза письменника дуже стисло-змістовна, така що має особливий шарм. Але якщо матимете таку розкіш як час, або ж потребу літературно посповідатися, тоді прочитайте трохи більше Гемінгвея, навіть роман. Він справді лікує. Вам підтвердять це ненайгірші люди, яких ви знаєте.

“Сніги Кіліманджаро”, базований на кращих оповіданнях письменника та епізодах його життя – захоплива розповідь про життя чоловіка та його жінок, про війну і мир, про вірність і зраду, про життя і смерть. У ньому збалансована пропорція віскі, джазу, кориди, Африки, тобто знаків, які декорують письменника. Блискучі діалоги зберігають неперевершений стиль Гемінгвея, а актори досягають переконливості літературних героїв. Це кіно “високого стилю”, яке вийшло з золотої ери американського кінематографу. До неймовірності прекрасна Ева Гарднер, запаморочливо красивий Грегорі Пек, переконлива Сьюзен Гейорд супроводжують нас у цей магічний світ кіно-мистецтва.

Такі фільми як “Сніги Кіліманджаро” справедливо називаємо класикою. Вони ескортують авторів довго після смерті і довго служать людям.

Я довго чекав внутрішнього поштовху показати вам цей прекрасний фільм. Це непросто, адже такі фільми як надтонкий, чутливий до грубощів, матеріал, повинен огорнути вас красою, музикою, любов’ю, ідеями і принести тиху впевненість, що людина – центр нашого світу. На віки віків. Я в це, принаймні, вірю…

Приходьте. І забудемо про час…

Олег Яськів

The snows of Kilimandjaro, Henry King, 1952

Читайте про хороше кіно - http://prostir-kino.com.ua/