Тарас Стефанишин, мистецтвознавець:

"Перманентний пошук й експеримент характеризує митця. Ігор Колісник належить до тих справжніх, спраглих творчості й нових відкриттів особистостей, адже не втомлюється власне шукати, експерементувати, а значить – творити... Доказом того – хоча б дивовижно широкий формальний, стилістичной, смисловий діапазон його художнього доробку: від абстрактно-експресивного до предметно-фігуративного й алегоричного живопису. За плечима художника грунтовна освіта й поважний мистецький досвід, у якому поєдналися емоційна чуттєвість й індивідуальність живописця й водночас конструктивно-просторове мислення дизайнера. Звідси – вміння вправно зіставляти барви, лінії, ритми, фактури живописного полотна і водночас гармонійно організовувати внутрішній простір інтер’єру та вибудовувати виставкові лабіринти. Останнє – своєрідна “комерційна сценографія” в інтерпретації художника. Поєднання цих двох взаємнодоповнюючих напрямків творчої індивідуальності сприяли викристалізуванню креативного кредо митця, що, вочевидь, полягає в амбітному бажанні ставити і розв’язувати масштабні й монументальні за своєю суттю і формою завдання. З цього огляду презентований у “Штуці” проект “Мереживо львівських брам” буде радше несподіванкою передовсім для шанувальників творчості Ігоря Колісника. Камерний характер проекту, його лірично-інтимний лад й емоційно-імпресіоністична живописна манера розкривають ту – іншу, потаємну сторону творчого обдарування Митця."

Др. Стефан Торосевич, аматор «Штуки» й мистецтва в цілому, про "Шпильки":

"Наша галєрія заступила тієї чести витати у своїх залях мисця, що завдяки своєму таланту та артистичному доробку вийшов понад границі нашого галицького загумінку, сягнувши европейські простори й широти. А єднає нашого мисця і галєрію ще й щире замилування Австрійською добою, в особливости часів найяснішого цісаря Франца Йозифа, що з ними чей же повязувала переважаюча більшість нашого свідомого громадянства щирі сподівання на кращу і яснішу будучність. Про сі сподівання і марення досі ностальгійно пригадуємо в тяжких умовинах теперішньої сірої безнадійної дійсности. Але повертаємо до нинішнього солінізанта, що своєю пусенівською пробоєвістю, караваджиським світло-тіньовим моделюванням, рембрантівським рисунком і його ж таки зразковою погодою духа виказує, здавало ся би, абсольвента монахійської, віденської, а щонайменше краківської академії. А таки при уважній обсервації його життєпису довідуємо ся, що є він на диво, вихованцем нашої ж таки львівської (Kunstgewerbeschule) Кунстгевербешулє. Що в парі із сильно златинізованими фільозофічними студіями витворили артистичне кредо мисця. Увібравши у себе досвід цілого европейського малярства порафаелівської доби, з усіма його епігонами й манєристами вкупі, та у поєднанні із фільозофічно-мистецтвознавчими студіями, що їх отримав на католицькому університеті, наш артист-маляр витворив свій очеркнено-питомий характеристичний стиль. Його вислідом є ціла галєрія першорядних творів, як то портрети історичних постатей, так і наших заслужених сучасників. Зпід його пензля постала ціла низка історичних та алєгоричних образів, прецікавих і прицизійних в своїм виконанню як в цілости, так і в деталях. На жаль, тяжкі умовини нашої дійсности, як і понад сто літ тому, стають на заваді й поперек шляху творчих одиниць, які раз-по-раз у пошуках заробітка розмінюють ся, щиро кажучи, на дрібне. Не винятком і наш артист-маляр. Подібно як колись Михайло Ангел прикував себе ланцюгами до склепінь Сикстинської капелли, так і наш мистець, прикутий до тяжких тачок заробітчанства, подекуди марнує свої таланти. Але й у тому він зумів залишити громадянству непроминущі мистецькі вартости. Чей же не одна каварня чи більша ресторація чи хоч би й дрібніша кнайпа нашої галицької столиці, можуть пишати ся своїм смугастим, а водночассі артистично вартісним випосадженням інтер’єрів. А навіть декорація й внутрішня оздоба осібних львівських б’юр чи хоч би приватних локалів наших таки городян, несуть на собі дух і печать артистичного таланту нашого заслуженого на тім полі мисця. А втім, окремою доменою його творчого генія є «шпильки», що нині, властиво, маємо оказію і приємність оглядати у нашій галєрії. Його «Шпильки», то – не звиклі хатні шпигачки, бо, радше, навязують до німецького «шпігель». Бо, властиво, і є тим невблаганним під багатьма оглядами «шпігелєм», що відзеркалює сірість і дрімучу безпробудність нашої загумінкової екзистенції. І то-ту екзистенцію мистець шкіцує з повсякденної дійсности впевненою, а при тім скупою лінією чи хоч би кількома вправними ударами штриха. Витворює рисунок із рембрантівською вправністю, із гойївським саркастичним цинізмом. А цим останнім, щонайбільше націховані образи, так щиро зненавиджених мисцем, наших братів з-за Збруча. Але сю дискусію полишаємо на грядучі покоління. На останок, мусимо таки признати, що «шпильки», якими впродовж двох минулих десятків літ щедрою рукою засіяно по часописах нашої галицької волости, уже убезпечили шанованому мисцеві трівке місце в нашій історії і культурі, а будучим поколінням дослідників нашого денникарства і – ширше – культури, вдячне поле для попису, а головно – для уважних студій та ревеляційних відкриттів."